Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Від роздумів мене знову відволік телефон. Одним оком швидко подивився, хто там мене добивається. Хоменко. От діставуча! Борючись з бажанням піти і викинути її телефон десь у канаву, щоб вона не мала до нього доступу, розблокував екран і прочитав, що ж за геніальна ідея знову завітала до її голови.

Хоменко: Я знаю, що робити з проєктом.

Я: Ну?

Хоменко: “надсилає файл”.

Хоменко: Ось це можна взяти за основу.

Хоменко: Десь рік тому я випадково потрапила в Національний музей народної архітектури та побуту в Пирогові. Мене настільки захопила вся та автентика, що мені захотілося поглибити свої знання в етнографії нашої країни. Я перечитала стільки ж літератури, скільки за весь час навчання в університеті, мабуть. Ось тоді й народилась ідея для цього концепту. Звісно, тут візуалізація для уявного ресторану, але, думаю, головна думка буде зрозуміла.

Хоменко: Тільки уяви! Ми запропонуємо проєкт готельного комплексу, в якому поєднаємо етностиль та хай-тек! Так би мовити, майбутнє поєднаємо з минулим, створивши щось абсолютно нове та оригінальне. 

Хоменко: О, ось тільки мені в голову прийшло, що можна кожен поверх готелю присвятити окремому регіону країни, використовуючи кольори, орнаменти та інші особливості, що для нього характерні. Це буде дуже круто і символічно. А на території можна розробити якийсь тематичний артоб'єкт, що також буде виконувати функцію відкритого залу для визначних подій.

Хоменко: Ну що?

Перечитав все, що тут мені написала Хоменко, і нічого не зрозумів.

Так, для початку потрібно переглянути, що ж вона там мені відправила. Для цього використав ноут, адже з телефону все одно не так зручно переглядати.

І ось файл відкрився, а в мене просто щелепа ледь не відвалилася від здивування.

Це була просто шикарна 3D-візуалізація інтер’єру для ресторану в етностилі. Тепер я зрозумів всі слова, що написала мені Хоменко. Це геніально! Не скажу, що тема нова на ринку, але все ж в такому виконанні я ще її точно не бачив.

Прогортавши всі сторінки файлу, повернувся на початок і знову почав все більш детально роздивлятися.

Нове сповіщення ледь почув, поринувши в думки.

Хоменко: Не мовчи!

Хоменко: Я зараз прийду і буду стояти в тебе над душею, поки ти не напишеш відповідь.

Не стримався від посмішки, адже це, мабуть, вперше, коли Хоменко настільки жадає спілкування зі мною. Можна було б її ще помучити, але ж дійсно припреться.

Я: Та зачекай ти. Дивлюсь.

Хоменко: Нууу?

От все було круто з ідеєю, але є одна проблема. Я не вірю, що вона справді належить білявці. Вона запросто могла скопіювати його у якогось іншого дизайнера.

Я: Скажи чесно, Хоменко, хто автор цього?

Хоменко: На що ти натякаєш? Я, звісно!

Я: Давай ти мені зараз скажеш правду, а потім ми вирішимо, чи варто так ризикувати.

Хоменко: Гордич, ти в своєму розумі? Я придумала та розробила все це! Про яку ще правду ти городиш?

Знаєте, а через повідомлення дійсно легше все сприймати. От була б білявка поряд, я вже ледь стримувався б, щоб не придушити її, а так – я сам містер спокій.

Я: Мало в це віриться.

Я: Гаразд, доведеш мені, що справді сама все придумала – дам зелене світло на цю ідею.

Ось це правильне рішення. От чесно, якщо вона справді доведе своє авторство – я навіть попрошу у неї вибачення. 

Пройшло п’ять хвилин, а відповіді від Хоменко так і не було. Гм, або думає, як викручуватися з доказами, або ж одразу відступила. Коротше, нічого нового.

Ніякої відповіді я не отримав і через годину, і через дві.

Зловив себе на думці, що я навіть трохи розчарований. Хотілося вірити, що люди можуть змінюватися, але у випадку білявки – це просто нереально, очевидно.

Раптом пролунав стук у двері, за яким одразу зайшов схвильований Андрій. Мимоволі напружився, відчуваючи, що зараз буде якась підстава.

– Власе, Ніка показала мені свою ідею про використання етноелементів в проєкті для Сіворського. Ти вже встиг подивитися? Вона сказала, що надіслала тобі, але вирішила ще показати мені, адже я все ж тут бос. Так от, я в захваті! Добре, що вона згадала про це зараз, а не тоді, коли вже було пізно, – Андрій говорив, а я відчував, як закипаю від гніву.

Он як вона вирішила діяти. Як завжди, через чужі руки. Ну-ну, Хоменко.