Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

Надалі місто стало одним із опорних пунктів Римської імперії. Тут із середини ІІ по третю чверть ІІІ ст. н. е. дислокувалася римська залога, сформована зі складу Мезійської армії. Це дозволило Херсонесу покращити своє політичне і економічне становище. Він став центром поширення політики і релігії Римської імперії в Тавриці. Після цієї війни Херсонес отримав певні привілеї і римська адміністрація взяла на себе обов’язки захищати місто від «варварів». У другій половині І ст. зовнішньополітичне становище Херсонеса ускладнилося через активізацію скіфів та прихід сарматів на Таврійський півострів. Місто звернулося до намісника римської провінції Мезія, внаслідок чого «цар скіфів був відігнаний від осадженого ним Херсонеса, що за Борисфеном», як свідчить епітафія легата провінції Тиберія Плавтія Сильвана Еліана.

На початку ІІ ст. н. е. римські війська були присутні в Херсонесі і на Ай-Тодорі, що пояснюють початком цілеспрямованої політики укріплення військово-політичної присутності в Подунав’ї, де було організовано провінцію Дакія. Після виводу військ у 20–30-х рр. ІІ ст. римська адміністрація поклала захист Херсонеса від «варварів» на боспорських басилевсів. У період правління наступного басилевса Реметалка (131–154 рр.) Херсонес знову просив допомоги в боспорських правителів.

У 40-х рр. ІІ ст. римські війська було вкотре введено в Херсонес або принаймні на територію поблизу Херсонеса, в сучасну Балаклаву. З цього часу римські війська довгостроково були присутні у місті та його околицях. Це привело до економічного підйому, що тривав більш як сто років, і до укріплення військово-політичних позицій Римської імперії в Тавриці. У Балаклаві базувалася римська ескадра, стояли військові кораблі Римського флоту. Про таку імовірність свідчить присвята, викарбувана на замовлення моряка з лібурни «Стріла».

З середини ІІ ст. до третьої чверті ІІІ ст. Херсонес був значною базою римської військової присутності, на території його цитаделі військовослужбовці проводили суттєві будівельні роботи. Це був головний опорний пункт у регіоні. Не виключено, що стратегічною метою було включення частини Таврики до складу Римської імперії. Але до цього не дійшло. Натиск «варварів» на дунайські кордони призвів до того, що римські війська були виведені як з усіх пунктів Таврики, так і з самого Херсонеса. Лише 250 р. вони знову дислокуються, вже в самому місті, залишаються тут недовго і цим закінчується понад столітня історія римської присутності в Криму.

За цей час Херсонес укріпив своє становище і убезпечив себе від навколишніх «варварських» племен, а також розширив зону власного економічного впливу. Звичайно, від контролю доріг і своїх пунктів дислокації римська військова адміністрація також мала економічні вигоди.

У другій половині ІІ ст. н. е. Херсонес знову добивався елевтерії. Відіслав посольство до Риму, та це не дало результату. Лише за допомогою знатних людей метрополії Гераклеї Понтійської цих прав вдалося досягти. В Північному Причорномор’ї лише Херсонес отримав елевтерію, а Тіра та Ольвія наприкінці ІІ ст. н. е. — автономію. На відміну від елевтерії, права автономії були не такими широкими. Вони гарантували місту внутрішнє самоуправління. Водночас, внутрішнє життя таких міст контролювала римська адміністрація.

Монетне карбування припинилося в Херсонесі за імператора Галлієна (252–268 рр.), і відтоді ринок наповнився боспорськими та римськими монетами. За імператора Зинона (474–491 рр.) монетне карбування відновилося, хоча в обігу продовжували використовувати більш давні монети.

У трактаті Константина Багрянородного «Про управління імперією» цілу главу присвячено Херсонесу. Тут йдеться про присутність римських військ у місті, про участь херсонесців у боспорсько-римських війнах межі ІІІ–ІV ст. на боці імперії. Написи і археологічні дані підтверджують, що римська залога, сформована з підрозділів Мезійської армії, розташовувалася в Херсонесі з середини ІІ ст. із перервами у другій чверті ІІІ ст. аж до 250 р., коли центуріон І Італійського легіону відновив схолу принципалів на території цитаделі. В епоху тетрархії тут на короткий час знову з’явилася постійна римська залога. Це була вексиляція, що мала статус формування польової армії.

Війна між Римом і Боспором за участю Херсонес, тривала протягом 291–293 рр. Вона була причиною введення в Херсонес римських військ для бойових дій проти боспорців, які вторглися в межі імперії. Після успішного завершення війни, вони були виведені в місця постійної дислокації в Подунав’ї.

Найтяжчим ударом було гуннське нашестя. Та дослідження останніх років свідчать, що Херсонес, як і міста Боспору, не були вщент зруйновані, тож антична історія Північного Причорномор’я не мусить обмежуватися кінцем ІV ст. н. е.

Від полісів до Боспорського царства

Тетяна Шевченко

Поліси на Боспорі Кіммерійському були розташовані доволі близько один до одного, якщо порівнювати з іншими ділянками Північного Причорномор’я. Остерігаючись вторг­нення скіфських кочовиків, вони невдовзі об’єдналися в єдину державу, що стала однією з найбільших в античному світі. Елліни засновували колонії на території Керченського і Таманського півостровів упродовж VI ст. до н. е. Грецька колонізація досліджується століттями в багатьох країнах, і не лише в тих, яких торкнулася грецька цивілізація. На думку дослідників, термін «колонізація» — умовний, адже не має нічого спільного з ближчими до нас за часом колоніями Британії та інших європейських країн. Ідеться не про колонізовані місцеві племена, а нові античні центри, «поліси» або тимчасові «апойкії», засновані та заселені самими греками.

Причинами їх створення на нових місцях були перенаселеність і боротьба за землю та воду. Писемні джерела повідомляють, що греки були змушені покинути домівки через різні біди: природні, політичні й особисті. Рідко згадується про комерційні чи сільськогосподарські вигоди. Раніше виділені причини колонізації — експорт металу із Західного і Південного Причорномор’я і зерна — з Півночі, з лісостепу — спростовуються зараз. Була ціла низка причин, і для кожного материнського міста вони різні. Треба починати з вивчення метрополії. Наприклад, писемні джерела повідомляють, що фокейці і теанці уникнули рабства, заснувавши Фанагорію на Боспорі. Греки не тільки рятували себе від небезпек, а й намагалися повернутися до їхнього попереднього способу життя та переваг цивілізації, поліса.

Назва Боспору грецькою означає «коров’ячий брід» і повністю співзвучна протоці Боспор Фракійський між Чорним морем і Мармуровим. З коровою цю протоку пов’язували через численні міфи про Іо, земну і смертну, дочку правителя, яка стала коханкою Зевса. За однією версією, Гера, дружина Зевса, перетворила її на корову і наслала на неї ґедзя, за другою — сам Зевс перетворив Іо на корову, щоб заховати її від Гери. Від цієї довчіпної комахи Іо, точніше корова, втікала і ховалася в багатьох місцях Великої Греції, а протоку, де вона переходила на протилежний берег, назвали на честь неї. Спочатку одну, Фракійську, а коли греки свої землі розширили на північ, — ще й Кіммерійську. Боспор, або Босфор — просто різні способи прочитання грецьких літер.

Через історичні оповіді про те, що скіфи прогнали кіммерійців, на Боспорі часто трап­лялися назви пов’язані з кіммерійцями — Кіммерійські переправи, перешийок, стіни, гора Кіммерій, місто Кімерік. Греки користовувалися ними століттями, хоч цього населення вже давно не було на момент переселення перших колоністів. Геродот писав, що скіфи зайняли всю Кіммерію. А гірські масиви на захід від Боспору