Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Хлопець більше не міг підібрати слів для підтримки розмови. Лів залишилася віч-на-віч із уявним калейдоскопом образів: її перша зустріч з Анжелікою, смак крові дівчинки (за це Лів тепер хотілося саму себе покусати), милий дитячий голос, екскурсія садом, погляд її довірливих блакитних очей, золотий відблиск розкішного волосся — він з'являвся, коли дівчинка виходила на сонце, тонкі рученята, на яких під молочно-білою шкірою так чітко проступали сині візерунки вен.

Алессіо хотів би теж уміти читати її думки. Особливо зараз. Тоді б він точно знайшов, що сказати, як розрадити. Та чого він хотів би ще більше  — це вміти приховувати свої. Контролювати їх ніяк не вдавалося. Навіть зараз, коли Лів так погано, він тільки те й робить, що намагається не глянути ще раз у дзеркало заднього виду, в якому не видно її очей, як це було дорогою до мавританського дому, а лише губи. Повні, з легким ягідним відблиском помади, схожі на квітку троянди на піку свого розквіту. Квітку з чужого саду.