Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Марійські табори. У Марійських таборах її не було, а в Нарин у зв’язку із зимовим періодом я поїхати не змогла. На цьому мої відомості уриваються».

За життя Вероніка Черняхівська не видала жодної збірки власних віршів, всі вони залишилися в рукописах…

Мати
Сіра ти сіра. Темна. Розхристана. Сльози не перли – рубіни кривавії. Усмішка стомлена. Жалем повитая. Очи – ласкаві. Слава зів’яла. Сіре мовчання. Таємне. Сміху не чути. Темно. Діти, ой діти. Темні, замучені. Душі безкрилі – отрутою знаджені. Погляди хворі. Скуті самітністю. Плечі обтяжені. Люто-скажені соняшну радість убили… Млисто. Темно, похило. Мати, ой мати! Теми, безсила… Помацки діти голодні блукають. Руки криваві їх. Ноги поранені. Раю шукають… Їх колисаєш прозорою ласкою — Тихою казкою. «Звитяги вигуки. Танок шалений…»
Звитяги вигуки. Танок шалений. Сірий граніт. Згуки скажені. Стомлені очи. Криваві руки. Вир боротьби. Чорні гадюки. Борвій реве. Борвій несеться. Все розірве. З всього сміється. Вітром зловісним! Струнко! Не спати. На боротьбу. Злісно сміятись! Брата на втрату! На згубу – тісно! Вічний закон – люто первісний. Борвій реве, борвій несеться. Все розірве. З всього сміється. «Ви чуєте, милий: встає із могили…»
Ви чуєте, милий: встає із могили Прозоро-примарне. Примарнії крила всі мрії повили. Нам тихо. Нам гарно. Ви чуєте, милий: лютує безсило Зловісна безодня, Шле з дна чорні хвилі. Одна я та сміла Я з вами сьогодні. «Тихокрила ніч спустилася над нами…»
Тихокрила ніч спустилася над нами… Оповили світ таємні темні тіні… О, пощо холодними думками Розвивати її мрії нині — Легкі тіні…