Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Оповили світ таємні темні тіні… З мли минулого такі бліді, несмілі Виринають в тихій тій хвилині Спомини далекі мрійні милі — Тіні білі. З мли минулого такі бліді несмілі Виринають спогади кохання, Постаті, що ми колись любили… Чути тихі-тихії зідхання — Тінь страждання. Постать мила, тінь, що я любила, Змучилась чекати я – прилинь І візьми мене на білі свої крила… Кину все… Заплаче дзвін: дінь-дінь — Все тінь. Землетрус
Це було в неймовірній Еспаньї, Де земля – золота помаранча, Там, де трави сліпучо-зелені І де щічки сеньйор чорнооких З-під мережаних чорних серпанків Рожевіші за цвіт мигдалевий Завдяки найдешевшим рум’янам. Це було не в суворій Кастільї, Не у сірім німім Ескор’ялі, І не в жовтім каміннім Толедо, Та й не в білих палацах Мадріда, Де реклама вогненна з’єдналась З рибним смородом чорних заулків, Не в гендлярській меткій Барселоні. Це було на примруженім півдні, По той бік снігової Сієрри, Що хребтом своїм дужим і певним Од північних вітрів захищає Кучеряві долини оливків, Темний пурпур розкритих гранатів І стрункі свічечки – кипариси. Там кололи бичків сухоребрих Не в різницях і не на біфштекси, Бо часник, та ще з перцем червоним, Правив там, далебі, за м’ясиво, А на власну утіху й для спорту Королів там своїх шанували, В бога вірили твердо і просто. В тім краю на двох горах розлогих Дві фортеці старезні стояли, А під ними – крізь рами віконні — Мов розплюсканий келих блакиті, Голубіли озера в долині Й запліталися сонячні лози, Наче руки коханки вкруг шиї. Що в фортеці по цей бік – там ясно, Мармурові там зали й подвір’я. Там колони на сонці прозорі Підпирають мережані стелі.