Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Вона завмерла. Ніби остовпіла, і всі тіні в кімнаті ввібрали в себе її очі.

— Я не раз набирала команди, які розшукували його роками. З чого це ти взяла, що можеш його виявити?

— Добувати камені — не єдине, чого навчила мене мама.

Здається, та нітрохи не здивувалася.

— То ти, виходить, знавчиня коштовностей. Я правильно здогадувалася.

— Могла б і спитати.

— Мабуть, твоя правда, — відказала з усмішкою.

Підвелася з крісла, обійшла стіл.

— Ти сказала, що бажаєш укласти угоду. І чого

хочеш від мене?

— Щоб ти дала слово. — Позирнула їй у вічі. — Якщо я знайду для тебе опівнічний, ти облишиш Сента.

Схоже, це заскочило її зненацька. Вона примружилася.

— Чого б це? Яке тобі до нього діло?

— Боржок маю, — відповіла я. — Та й по всьому.

— Не вірю.

— Та мені байдуже, віриш ти чи ні.

Вона скривила губи, застукотіла пальцями по стільниці.

— Імперія твоя мені не потрібна, але опівнічний я відшукаю. І коли зроблю це, візьму з тебе слово, що ти не чіпатимеш Сента. І не лізтимеш у його справи. — Я простягнула їй руку.

Голланд задумливо втупилася в мою долоню. Видно було, як вона подумки мене промацує, намагається з’ясувати, з якого тіста я зліплена.

— Бачу, Сент для тебе важливіший, ніж мені здавалося. Гадаю, він і для Ізольди був важливіший, аніж мені здавалося.

А вона не дурна. Склала два і два. Знала, що Сент був Ізольдиним капітаном, тільки от досі не знала, що був її коханцем. Та я не збиралася підтверджувати її правоту.

— То укладаємо угоду чи ні? — Я помахала простягнутою рукою.

Вона потиснула мені долоню, усміхнувшись так, що вогники свічок спалахнули на денцях очей.

— Укладаємо.

16 Шхери — групи невеличких скелястих острівців, архіпелаг.

Бастіан у передсвітанковій тьмі — прекрасний.

Я стояла при вікні, притиснувши пучки пальців до холодного скла, озираючи вогні міста внизу. Будинок «Азимут» височів на пагорбі, ніби вартовий, що наглядає за околицями, і це йому пасувало. Голланд тримала на оці все, що відбувалося в місті. Порт. Торговців. Торговельну раду. А тепер спрямувала свій погляд і на Серос.

Скоро вона так назиратиме й за Звуженням, це лише питання часу.

Мапи зі стін кабінету Голланд щільно скрутили, перев’язали шнурами й поскладали на столі. Віддаючи їх, вона пильно глянула мені в очі, я аж завмерла від знайомого відчуття. Тієї миті мені здалося, що переді мною мама.

Вест задихав нерівно, я відвернулася від вікна. Він лежав на ковдрі, сунувши руку під подушку, і навіть у напівпітьмі було помітно, як до щік повертається тепла барва.

«Тим-то я його й не буджу, — твердила я собі. — Тим-то й стою останню годину в тиші й темряві, чекаючи, поки він розплющить очі». Проте насправді мені було лячно.

Присіла на краєчок ліжка, споглядаючи, як здіймаються й опускаються його груди. Він насупив брови, не розмикаючи повік, і різко вдихнув, аж все тіло струснулося. Відтак розплющив очі й одразу відчайдушно заозирався на всі боки. Сонним поглядом обнишпорив усю кімнату, поки не помітив мене. Тільки тоді видихнув.

— Що сталося? — Я легенько торкнулася його ліктя.

Весь палає, пульс шалений.

Вест сів, відкинув волосся з лоба. Глипнув у вікно — бачу, шукає очима гавань. «Жоржину».

— Треба забиратися. Виходимо в море, поки сонце не зійшло.

Скочив на ноги, а мені серце закалатало у вухах. Стиснула зуби.

— Не можемо ми. — Міцно зчепила пальці, щоб руки не тремтіли. — Я не можу.

Вест умить перемінився на обличчі. Розвернувся до мене, спиною до темного неба.

— Що?! — перепитав хрипким зі сну голосом.

Я розтулила губи, намагаючись дібрати підхожі слова. Сяк і так прокручувала різні фрази в голові, але вони не трималися купи.

У Вестових очах занепокоєння поволі перейшло в переляк.

— Фейбл!..

— Я не можу повернутися до Звуження з тобою, — зізналася. — Поки не можу.

— Що ти таке кажеш? — Його обличчя скам’яніло.

Ідучи на угоду з Голланд, я усвідомлювала: вона може коштувати мені стосунків із Вестом. Лишалося сподіватися, що вийде це якось залагодити.

— Ще до світанку… — Глитнула клубок у горлі. — …я уклала угоду з Голланд. Тобі вона не сподобається.

Вестові вилиці знову зблідли.

— Ти про що?

— Я… — Голос мені урвався.

— Що ти накоїла, Фейбл?

— Я маю відшукати опівнічний камінь. Для Голланд.

— А що натомість? — уривчасто спитав він.

Оцієї миті я й боялася. Цього спалаху люті в його очах. Міцно стиснутих щелеп.

Язик, притиснутий до зубів, не хотів слухатися. Що ж, якщо вже почала казати, вороття немає.

— Сент.

Випростала ноги та звелася з ліжка, а Вест відсахнувся.

— Якщо я відшукаю для Голланд опівнічний камінь, вона дасть Сентові спокій.

Якусь хвильку я не могла зрозуміти вираз його обличчя. На ньому проступила недовіра.

— Якого дідька ти собі думала?!

На це я не мала відповіді. Такої, щоб він зрозумів.

— Я мушу це зробити, Весте.

— Ми ж домовилися, — видихнув він. — Домовилися, що порвемо з ним.

— Знаю…

Вест розвернувся до вікна, утупив погляд у далеке море.

— Це у Скупченні Юрі. Я можу відшукати.

— А що, як ні?

— Зможу. Я переконана. — Намагалася промовляти якомога впевненіше. — Візьму одну з її команд — і…

Вест розвернувся до мене, і решта слів застрягли в горлі.

Простір навколо затопила його тиха лють.

— Я не рушу з Бастіана без тебе.

— Я не прошу тебе залишатися. — Нервово вчепилася пальцями в спідницю. — Веди «Жоржину» назад у Серос, там зустрінемося.

Він зняв куртку зі спинки стільця, сунув руки в рукави.

— Укладаючи цю угоду, ти вирішила за нас обох.