Читати книгу - "Свобода"

— Я справді не хочу говорити про це з тобою.

— Гаразд. Не будемо. Але ви дуже часто зустрічалися останнім часом. Майже кожного дня, так? Багато тижнів.

— Ми — друзі. Просто гуляємо разом.

— Добре. А ти знаєш, що в нього вдома відбувається?

— Так. Його матері потрібна допомога із мотелем.

Річард неприємно посміхнувся:

— Це й усе, що тобі відомо?

— Знаю ще, що в його батька проблеми зі здоров’ям, а його братам усе по барабану.

— То він це тобі сказав. Більше нічого?

— У його батька емфізема. А в матері — фізична вада.

— А ще він працює на будівництві двадцять п’ять годин на тиждень і отримує самі п’ятірки в університеті. І кожного дня він знаходить можливість і гуляє з тобою, незважаючи на всі ті справи. Як добре для тебе, що він має стільки вільного часу. Але ти ж така гарна чікса, ти на це заслуговуєш, чи не так? Та ще й так жахливо травмована! Ти ж така гарна, плюс травмована — це, безперечно, дає тобі повне право навіть не ставити йому жодних питань.

Така несправедливість просто обпекла Петті.

— Знаєш, що, — обурено сказала вона, — він говорить, що ти справжній покидьок із жінками. Ось що він каже про тебе.

Але це, здавалося, зовсім не цікавило Річарда.

— Я просто намагаюся зрозуміти це, беручи до уваги, якими близькими подругами ви були з крихіткою Елайзою, — пояснив він. — Тепер я розумію. Не збагнув, коли вперше побачив тебе. Ти здавалася таким собі милим дівчам із передмістя.

— Так, я теж чудовисько. Ти це маєш на увазі? Ми обоє — чудовиська.

— Авжеж. Як скажеш. Зі мною не все гаразд і з тобою не все гаразд. І все ж я просто прошу тебе не бути чудовиськом із Волтером.

— Я не така!

— Просто кажу тобі, що бачу.

— Ти бачиш усе не так. Мені він справді подобається. І я турбуюся про нього.

— І саме тому ти не знаєш, що батько в нього помирає від захворювання печінки, його старший брат — за ґратами через крадіжку автомобіля, а інший брат всю свою зарплатню військового витрачає на виплату кредиту на вантажний «Шевроле-корвет». А Волтер спить чотири години на день, щоб дружити з тобою та гуляти десь разом, — і все це лише задля того, щоб ти могла прийти сюди й пофліртувати зі мною.

Петті уклякла.

— Я й справді цього не знала, — промовила вона трохи згодом. — Зовсім нічого. Але ти не можеш бути йому другом, коли тобі не подобається, щоб з тобою фліртували.

— А-а-а, то це моя провина. Зрозумів.

— Так, вибач, але щось у цьому є.

— Я все сказав, — зазначив Річард. — А тобі слід розібратися в собі.

— Так, ти, мабуть, маєш рацію, — погодилася Петті. — Але ти все одно покидьок.

— Слухай, я відвезу тебе до Нью-Йорка, якщо тобі це потрібно. Два чудовиська їдуть разом. Буде весело. Але ти маєш тоді зробити мені послугу й припинити гратися з Волтером.

— Добре. Відвези мене додому.

Можливо, саме через нікотин вона всю ніч очей не могла зімкнути, все прокручуючи в голові той дивний вечір та намагаючись виконати вимогу Річарда — розібратися у своїх думках. Але в її голові ніби давав виставу дивний японський театр кабукі, бо навіть коли вона знову й знову поверталася до питання, що ж вона за людина та яким має взагалі стати її життя, один факт для неї був зрозумілий чітко: вона хотіла поїхати разом із Річардом до Нью-Йорка, і більше того — вона це зробить. Але невтішна правда полягала в тому, що їхня розмова в машині викликала в неї величезне хвилювання і дивним чином принесла їй полегшення: хвилювання через те, що Річард був дуже цікавою особистістю, а полегшення — через те, що після намагань протягом цих місяців бути кимось іншим, ким вона не була (чи була, але тільки деякою мірою), тепер вона почувалася собою справжньою, без прикрас. Саме тому вона знала, що знайде спосіб домовитися з Річардом щодо тієї поїздки. Все, що їй тепер залишалося зробити, — це перебороти свою провину перед Волтером та сором через те, що вона ніколи не була такою, як хотів він — та й вона сама. Який він був правий, що не квапив розвиток подій у їхніх стосунках! Як добре відчув її нерішучість! Коли вона думала про те, як добре він її розумів і як вірно поводився, то відчувала навіть більші сором та провину через те, що вона так сильно розчарує його, і знову не могла прийняти остаточне рішення.

А після того майже тиждень він не зв’язувався з нею. Вона запідозрила, що це Річард порадив йому утримувати відстань, що Річард прочитав йому жінконенависницьку лекцію з приводу жіночих зрад та необхідності краще обороняти від них своє серце. В її уяві Річардові було дуже корисно зарадити Волтерові якоюсь жахливою, руйнівною для його ілюзій історією. Вона ніяк не могла викинути з голови ту величезну квітку, що Волтер подарував їй і яка нагадувала їй про рум’янець на його щоках. Вона згадувала ті вечори в гуртожитку, коли на нього нападала вселенська нудьга в особі Сюзанни Сторрз, яка зачісувала волосся так, що частина його звисала десь збоку, біля вуха, та як він терпляче слухав настирливе дзижчання Сюзанни про дієту, про складнощі інфляції, про те, що її кімната в гуртожитку надто сильно опалюється, і про її вселенське розчарування у співробітниках та викладачах в університеті, поки Петті та Кеті з подружками сміялися над серіалом «Фантастичний острів»: як Петті, нібито знівечена через травму коліна, відмовилася встати і врятувати Волтера від Сюзанни через страх, що та потім переключиться зі своєю докучливістю на них, та як Волтер, хоча й був здатний на «відмінно» пожартувати з Петті над недоліками Сюзанни, хоча й знав безсумнівно, як багато роботи ще чекає на нього та як рано йому прокидатися потім уранці, все одно Дозволив собі потрапити в таку саму пастку й у наступні вечори, бо він подобався Сюзанні і йому було шкода її.

Можна й не казати, що Петті ніяк не могла змусити себе прийняти рішення. Вони не спілкувалися аж до того моменту, коли Волтер зателефонував