Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

Така розвага, як обід у Розінґзі, повторювалася десь двічі на тиждень. І, за винятком того, що тепер із ними не було сера Вільяма і, відповідно, вечорами розкладали лише один гральний столик, кожен наступний візит мало відрізнявся від першого. Одного разу Елізабет попросили розважити товариство й зійтися в поєдинку з ніндзя її ясновельможності.

Цей показовий бій відбувся у величезному додзьо, який на замовлення леді Кетрін, розібравши по цеглинках, притягнули на своїх горбах селяни з Кіото. Ніндзя були в традиційному чорному вбранні, масках і черевиках табі. Елізабет вбрала свою тренувальну сукню й озброїлася вірною катаною.

Щойно леді Кетрін подала сигнал до початку бою, Елізабет, демонструючи супротивникові зневагу, зав’язала очі.

— Дорога дівчинко, — сказала її ясновельможність, — раджу вам поставитися до цього поєдинку серйозно. Мої ніндзя не знають милосердя.

— Як і я, ваша ясновельможносте.

— Міс Беннет, нагадую вам, що ваш бойовий вишкіл бажає кращого, адже вчилися ви під наставництвом китайського монаха. Натомість мої ніндзя вправлялися в найкращих додзьо Японії.

— Якщо мої бойові навики й справді такі скромні, то вашій ясновельможності не доведеться спостерігати за ними надто довго.

Елізабет зайняла бойову позу, а леді Кетрін, збагнувши, що нізащо не зможе переконати цю вперту й дивакувату дівчину, клацнула пальцями. Перший ніндзя витягнув меч і видав грізний бойовий клич, рушивши просто на Елізабет. Коли лезо його меча було вже за кілька дюймів від її горла, вона відступила вбік і катаною розпорола супротивникові живіт. Ніндзя впав на підлогу. Його нутрощі випадали з тіла швидше, аніж він встигав запихати їх досередини. Елізабет сховала меч і, уклякнувши, задушила воїна його ж товстою кишкою.

Леді Кетрін клацнула пальцями вдруге, і наперед вийшов наступний ніндзя: цей, просуваючись уперед, метав сюрикени. Елізабет вихопила катану й відбила нею перші три зірочки. Четверту ж вона перехопила в польоті й метнула в її власника, поранивши його в стегно. Ніндзя верескнув і прикрив рану обома руками. Тієї ж миті Елізабет махнула мечем і відрубала воїнові не лише руки, а й ногу, яку вони так міцно стискали. Ніндзя впав на підлогу, а вже наступної миті дівчина відтяла йому голову.

Хоч і розчарована таким початком, леді Кетрін покладала найбільші сподівання на свого третього, й останнього, ніндзя — найсмертоноснішого з-поміж усіх. Але не встигла вона клацнути пальцями втретє, як Елізабет запустила свій меч. Той, пролетівши в протилежний кінець додзьо, простромив груди ніндзя і пришпилив його до дерев’яної колони. Елізабет зняла пов’язку й підійшла до супротивника. Той тримався за руків’я меча, що стирчало йому з грудей, і хапав ротом повітря. Вона завдала йому потужного удару кулаком, що проломив нещасному грудну клітку, після чого витягла руку з нутра: на долоні лежало все ще живе серце. Всі, крім леді Кетрін, з огидою відвернулися. Елізабет же відкусила шматочок серця, і кров, тоненькою цівкою потікши підборіддям, забризкала її тренувальну сукню.

— Цікаво, — сказала Елізабет, усе ще жуючи. — Я куштувала чимало сердець, але дозволю собі зауважити, що японські особливо ніжні на смак.

Її ясновельможність покинула додзьо, навіть не привітавши Елізабет із перемогою.

Якихось інших розваг у них майже не було, адже спосіб життя більшості сусідів перевершував можливості Коллінзів. Але це не засмучувало Елізабет, і загалом вона вельми приємно проводила час: попри півгодинні обтяжливі розмови з Шарлоттою, зрозуміти яку ставало дедалі важче, погода, як на цю пору року, була пречудова, тож вона насолоджувалася довгими прогулянками. Найулюбленіший її шлях пролягав через невеликий гайок, що тулився до парку. В цьому гайку вона відшукала затишну стежину, про яку, здавалося, ніхто, крім неї, не знав. Там вона почувалася захищеною від допитливих очей леді Кетрін.

У такому спокої проминули перші два тижні гостювань. Наближався Великдень, і за тиждень до цього в Розінґзі побільшало мешканців, що для такого невеликого товариства стало важливою подією. Невдовзі після прибуття Елізабет дізналася, що найближчим часом має приїхати і містер Дарсі. І хоч його товариство було для неї менш приємним, ніж будь-чиє, та все ж воно обіцяло урізноманітнити їхні візити в Розінґз. Адже тепер вона зможе втішатися бодай думкою про марні сердечні сподівання міс Бінґлі й стежити за тим, як Дарсі поводиться зі своєю кузиною, яку йому, вочевидь, призначила в дружини леді Кетрін. Про близький приїзд небожа її ясновельможність згадувала вельми прихильно, а про нього самого відгукувалася тільки захоплено і, здавалося, мало не розсердилася, дізнавшись, що міс Лукас і міс Беннет уже не раз із ним зустрічалися.

«ДОРОГА ДІВЧИНКО, — СКАЗАЛА ЇЇ ЯСНОВЕЛЬМОЖНІСТЬ, — РАДЖУ ВАМ ПОСТАВИТИСЯ ДО ЦЬОГО ПОЄДИНКУ СЕРЙОЗНО. МОЇ НІНДЗЯ НЕ ЗНАЮТЬ МИЛОСЕРДЯ»

Про прибуття містера Дарсі в домі священика почули відразу, адже містер Коллінз увесь ранок прогулювався стежкою, з якої було видно в’їзд до Гансфорда, аби першим усе помітити. І, вклонившись кареті, він поспішив додому з великою новиною. Наступного ж ранку він швиденько вирушив у Розінґз, щоб засвідчити прибулому свою пошану. Як з’ясувалося, небожів леді Кетрін було аж двоє, адже містер Дарсі привіз із собою полковника Фіцві-льяма, молодшого сина їхнього дядька. На превелике здивування всього товариства, додому містер Коллінз повернувся в супроводі обох джентльменів. Шарлотта побачила їх із вікна, коли вони переходили дорогу, й, кинувшись до вітальні, повідомила дівчатам про честь, яка їм випала, додавши при цьому:

— Така уфага — фе тфоя вафлуга, Евізо. Міфтер Давфі не пийфов би фюди зафади мене.

Не встигла ще Елізабет відхреститися від такого компліменту, як дзвінок уже повідомив про прихід гостей. І одразу ж троє чоловіків увійшли до вітальні. Полковникові Фіцвільяму, котрий ішов попереду, було близько тридцяти. Вродливим він не був, але зовнішність і манери виказували в ньому правдивого джентльмена. Містер Дарсі виглядав і поводився достеменно так, як і в Гарт-фордширі: стримано привітався з місіс Коллінз, і хоч якими були його почуття до її подруги, зустрів її погляд із не меншою витримкою. Елізабет ледь помітно вклонилася йому у відповідь, не промовивши ані слова.

З легкістю, властивою для осіб шляхетного виховання, полковник Фіцвільям розпочав розмову і миттєво прихилив до себе присутніх. Натомість його кузен, у кількох словах похваливши дім і сад місіс Коллінз, одразу ж сів збоку й замовк.