BooksUkraine.com » Публіцистика » Королева пустелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева пустелі"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Королева пустелі" автора Джорджіна Говелл. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 162
Перейти на сторінку:
полегшення — це після 8-9 годин верхи на коні відчути плавне погойдування верблюда під широким м’яким сідлом... Керувати верблюдом можна за допомогою одного повідця, який ви здебільшого обв’язуєте навколо переднього виступу сідла. Торкаючись кінчиком канчука шиї верблюда з одного чи іншого боку, ви вказуєте йому на зміну напрямку; торкання його боків п’ятами — це команда «вперед!»; але якщо ви хочете, щоб він опустився на коліна, треба легенького й часто стукати його по шиї й промовляти: „Кх... Кх... Кх... Кх...”. Велике м’яке сідло — „шедад” — таке комфортне, що ви ніколи не втомлюєтесь. Ви собі сидите, їсте свій ланч й оглядаєте крізь окуляри навколишній краєвид... Мій верблюд... це наймиліша з усіх тварин».

У листі, що його Ґертруда отримала в Дамаску, Флоренс розпитувала, чи буває їй самотньо. Ґертруда відповіла, що завжди скучає за родиною, особливо за батьком; потім спробувала пом’якшити цю можливу нетактовність, яка могла образити мачуху:

«Іноді мене охоплює дивне відчуття, ніби я сама-самісінька в цілому світі, але в основному я сприймаю це як буденність... Не можу сказати, що почуваюся самотньою, хоча часто хочу, щоб Тато був поряд... Я, як завжди, хотіла б обмінюватись з ним враженнями й думками. З тобою ж я хочу розмовляти, але не в наметі, де кишать таргани й вуховертки, а для пиття є лише мутна вода! Не думаю, що ти за таких умов почувалась би комфортно».

Коли маршрут мандрівки завів у гори, Ґертруді довелося відмовитися від муслінового спальника, а натомість кутатися на ніч у бриджі, гетри, два пальта й ковдру. Вона спала на землі; хоч у наступні свої подорожі вже брала парусинову розкладачку. З наближенням до Пальміри дорога стала складнішою, повітря — сухішим. В останній день мандрівники встали опівночі та їхали аж до світанку, поки нарешті на горизонті не з’явився силует Пальмірського палацу на блідому підніжжі з піску й солі, в оточенні примарних піщаних хмар, здійнятих вітром, на відстані п’яти виснажливих годин шляху без єдиної краплі води. Вежі, ряди колон і колосальний храм Баал-Шамін[29] — це видовище здалося Ґертруді найпрекраснішим після Петри. За двадцять чотири години вона оглянула все місто, відвідала з ввічливості місцевих поважних осіб і вирушила назад, цього разу — уперше! — туристичним маршрутом.

По дорозі у Дамаск до них приєднався великий караван верблюдів з Неджди, що віз товари на дамаський ринок у супроводі грізних на вигляд людей з племені Агаїл на чолі з шейхом. Побоюючись нальоту розбійників, вони про всяк випадок попросили підтримки трьох Ґертрудиних охоронців — солдатів турецької армії. Ґертруда, у свою чергу, хотіла поговорити з шейхом, щоб дізнатися більше про грізну пустелю Неджд, яку колись планувала подолати. Також Ґертруда дізналася, що в пустелі, як ніде, діє правило «послуга за послугу»: їй могло згодитися те, що плем’я Агаїл було тепер перед нею в боргу.

Також по дорозі назад вона зустріла екіпаж з туристами — двома симпатичними англійками, з якими Ґертруда познайомилась у консульстві в Єрусалимі. Обидві жінки, убрані, як пави, несхвально зиркнули на брудний Ґертрудин одяг і недбало зібране волосся й з острахом сахнулися від її «ескорту» — похмурих агаїлів, обвішаних ладівницями, кинджалами і 12-футовими (4-метровими) списами. Ґертруда ж навпаки була рада знову бачити міс Блаут та міс Ґрив. Вона зіскочила з коня й весело застрибнула у їхній екіпаж для справжнього англійського чаювання — чай з бергамотом та імбирне печиво. «Хотіла б я подорожувати схваленими маршрутами, — писала вона потім, — але сама доля проти мене. Я планувала повернутися з Пальміри як справжня леді, але ж ні! Не судилося».

На півдорозі до Дамаска, за містом Ель-Кар’ятейн вона розбила табір і спостерігала за чорними наметами племені Хасинех, що перебиралося з літніх помешкань. «Їхній шейх, Мухаммад, прийшов до мене з візитом. Це юнак років 20 (або й молодший), вродливий, серйозний, з великими губами, з волоссям, заплетеним у товсті коси, що звисають з-під куфїі У нього був величезний меч у піхвах, інкрустованих сріблом... У його власності 500 наметів, будинок у Дамаску і бозна-скільки верблюдів та коней». Пізніше Ґертруда відповіла візитом на візит, сидячи на подушках у колі підданих шейха. Подали каву. Музикант почав грати на рубабі, однострунному інструменті:

«Він затягнув довгу монотонну меланхолійну пісню; кожний рядок звучав в однаковому темпі й закінчувався раптовим пониженням голосу, схожим на стогін... дивно, сумно та по-своєму прекрасно. Усі присутні — напівроздягнені, з куфіями, натягнутими на обличчя — сиділи й мовчки дивилися на мене, і живими в них були тільки очі... Іноді у відкритий намет заходив хтось... і стоячи з краю кола, вітав шейха словами „Йа Мухаммад!”, приклавши руку до лоба, потім усіх присутніх словами „Мир вам!”, на що всі відповідали: „І тобі мир!”».

Побувши трохи, Ґертруда підвелась і попрощалась. Не встигла вона зайти у свій намет, як солдати-турки пояснили, що міс Белл проявила небезпечну неповагу. Виявляється, на її честь зарізали барана і саме в той час готували його. Піти геть до частування було страшною образою, і тепер вона мала піднести шейху подарунок. Причому такій титулованій особі, як Мухаммад, подарунок мав бути дуже дорогим. Ґертруді пояснили, що арабу можна дарувати лише коня або зброю. У повному сум’ятті вона взяла пістолет у одного зі своїх охоронців, загорнула в носовичок і відправила із солдатом до Мохаммада, попросивши передати на словах, що не знала про його бажання вшанувати її спільною трапезою. Солдат повернувся з наполегливим запрошенням повернутись у намет шейха. «І я повернулась... Ми чекали аж до 9:30! Але я не нудьгувала... ми вели бесіду про пустельну політику: хто продавав коней, у кого скільки верблюдів, кого вбили при нальоті, скільки „кривавих” грошей буде здобуто чи де відбудеться наступна битва. Зрозуміти було дуже важко, але я більш-менш вловлювала суть...».

Нарешті увійшов раб з довгоносим дзбаном і полив усім присутнім на руки, після чого внесли неймовірних розмірів тацю з бараниною. Після трапези всі знову помили руки, і Ґертруда нарешті відкланялась. На її думку, вечеря видалася дорогою. Але головне, що той вечір став алгоритмом для майбутніх зустрічей з шейхами. Надалі Ґертруда брала в подорож подарунки; вона вже знала, що дарувати і як поводитися, про що говорити й коли прощатися. Уранці вона дивилася, як Хасинехи знімалися з табору, і це, на її думку, було неймовірне й величне видовище: «Шейх Мухаммад брав у кочування лише двадцять чи тридцять зі своїх п’ятисот наметів, але нав’ючені

1 ... 36 37 38 ... 162
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"