Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

Коссовські звернув увагу, що за будь-яких розкладок з'являється Піхт. Піхт — це Іспанія, Залізний хрест, Мельдерс, Удет, Герінг… «Цікаво, з ким останнім часом зустрічався Піхт? — подумав Коссовські — Зустрічатися він міг де завгодно. На іподромі, в театрі, кіно, ресторані, просто на вулиці, навіть на службі, поки працював в Удета. На службі? Це можна перевірити. Звичайно, це соломинка…»

Коссовські написав заявку в бюро перепусток. Там зберігалися корінці з прізвищами відвідувачів міністерства авіації і вказувалося, до кого йшла та чи інша людина.

Коссовські відчинив вікно. Велике чорне місто спало. Ані вогника, ані живої душі на вулицях. Берлін у затемненні. Нічною прохолодою віяло од Тіргартена, головного парку берлінського центру.

«Мабуть, треба йти додому. В сина простуда. Дивно, така спека в серпні — й простуда…»

Коссовські віддав ключі черговому офіцерові і пішов у насторожену, майже непроглядну ніч, лише зверху зрідка накриту зірками.

… Вранці, голячись, Коссовські уважно подивився на своє відображення в дзеркалі. Волосся над лобом рідшає. Рубець — данина хвацьким юнкерським часам — ховався вже за глибокими борознами зморщок. Кінчики вусиків повисли; доведеться їх підрівняти в перукарні пана Бішофа — в нього він підстригався все життя.

За чверть до восьмої Коссовські з'їв бутерброд з ковбасою, підсмажені скибочки білого хліба з ячмінною кавою.

За п'ять до восьмої спустився до зеленого армійського «опеля», що курсував між квартирами співробітників «Форшунгсамту» й міністерством авіації.

До свого кабінету він увійшов тієї миті, коли великий електричний годинник у коридорі з глухуватим передзвоном вибив вісім ударів.

Хвилиною пізніше штаб-фельдфебель з бюро перепусток приніс йому об'ємистий пакет з корінцями перепусток.

— Я можу запропонувати свої послуги, — сказав фельдфебель.

— Ні, дякую. — Коссовські нікого не хотів утаємничувати в план, що визрів у його голові.

Через дві години нескладного, але досить стомливого гортання корінців Коссовські наткнувся на прізвище Пфістермайстера, який відвідав 28 серпня 1939 року Пауля Піхта.

«Навіщо знадобився Піхт постійному представникові Хейнкеля в Берліні?» — подумав Коссовські.

Деякий час він розмірковував, потім узяв телефонну книжку й набрав потрібний номер.

— Пан Пфістермайстер? Вас турбує капітан Коссовські з науково-дослідного відділу міністерства авіації.

— Слухаю вас, — поспішно відповів Пфістермайстер.

— Чи не можу я поговорити з вами, скажімо, за тридцять хвилин?

— Добре, чекаю в себе в конторі.

Колись пан Пфістермайстер був метким, удачливим дідком, з лукавими, близько посадженими очима. Зараз назустріч Коссовські дріботів геть зів'ялий дід у простому піджакові, без знаменитого золотого ланцюжка на пенсне.

Два його сини — правда, інтенданти — служили в Богемії. Але там партизани, а їхні кулі мало знаються на посадах і чинах солдатів фатерланду.

— Чим можу служити? — запитав Пфістермайстер.

— Чи не пригадаєте ви, пане Пфістермайстер, з якою метою ви відвідували ад'ютанта Удета?

— Ад'ютанта Удета? Назвіть, будь ласка, його прізвище.

— Піхт, Пауль Піхт.

— Ах, чудово пам'ятаю цього молодого й надзвичайно люб'язного офіцера. А-але… ми говорили… про справжнісінькі дрібниці.

— Нам важливо знати подробиці цієї розмови, — суворішим голосом промовив Коссовські.

— Не пам'ятаю… Ні, не пам'ятаю. Здається, я передав якогось листа на прохання пана Хейнкеля.

— Листа? Ви не знали його змісту?

— Даруйте, але це таємниця фірми, — посуворішав Пфістермайстер.

— Я виконую важливе державне завдання.

— В такому випадку запитайте про це в самого доктора Хейнкеля.

Пфістермайстер хотів дізнатися, чи не трапилося чого з Піхтом, але Коссовські його випередив:

— Пауль мій добрий знайомий, навіть друг, зараз він працює в Мессершмітта.

— Тоді запитайте Пауля, — промовив Пфістермайстер і встав, даючи зрозуміти, що більше він не може затримувати гостя.

Коссовські нічого не лишалось, як вийти. «Все ясно. З того, як раптом уперся цей старий віслючок, видно, що Піхт годується у Хейнкеля. Невдачі в Мессершмітта вигідні йому. А може, він і сам улаштовує ці невдачі…»

Остання думка здалась Коссовські блюзнірською.

Повернувшись до себе, він знову дістав особисту справу Піхта й намагався між рядками довідок, сухих документів та характеристик знайти лазівку, щоб проникнути в справжню душу Піхта. Діяльність у Швеції та Іспанії була бездоганна. Франція? Францію слід перевірити. Адже й він був свідком випадку в «Каруселі», й до нього могло стосуватися слово «март». Помітив Коссовські й таку особливість: тільки-но почалися випробування реактивних літаків, Піхт розвинув надзвичайну активність. Він присутній, правда з Удетом, на випробуваннях Хе-176 в Рос-току, потім у Рехліні. Приїжджає на випробування «Штурмфогеля» до Мессершмітта…

Раптом якесь незбагненне почуття примусило Коссовські розсердитися на самого себе:

«Дався мені цей Піхт. Старієш, друже. З розуму виживаєш! Ось довідка. Піхт передав у фонд авіації двадцять тисяч марок. Не із платні ж. Ясно, такі гроші він міг одержати від Хейнкеля. І Пфістермайстер їх вручив Піхту». Коссовські знову подзвонив представникові Хейнкеля. І той нарешті підтвердив, що вручив премію Піхту, нтім, як і іншим ентузіастам реактивної тяги.

«Треба негайно виїхати до Лехфельда. До речі, перевірю, чого добився Фліке», — вирішив Коссовські й пішов до Регенбаха.

— Так, так, я вже знаю про катастрофу, — зустрів його майор. — Що ви збираєтесь робити?

Коссовські хотів відбутися загальними фразами, але Регенбах зажадав раптом, щоб той розповів про все найдокладніше. Він ставив запитання одне за одним, і хотів чи не хотів Коссовські, але йому довелося викласти всі підозри, що стосувалися Вайдемана, Зейца, Піхта, Гехорсмана, інженерів Зандлера.

— А Март, а радіостанція в Аугсбургу й Брюсселі? — сухо запитав Регенбах. — Мені здається, шукач пішов фальшивим слідом.

— Можете на мене покластися, пане майоре, — офіційним тоном промовив Коссовські.

Регенбах близько підійшов до капітана й пильно подивився йому в очі.

— Ви добрий шахіст, Зігфріде? — несподівано спитав він.

— Граю трохи.

— Тоді ви, звичайно, повинні знати, що таке гамбіт.

— Початок партії, коли один із супротивників жертвує пішака чи фігуру заради швидшої організації атаки на короля.

— Цілком вірно. Слово «гамбіт» походить від італійського виразу «даре іл гамбетто» — підставити ніжку. Так ось, Зігфріде, щоб підставити ніжку цьому самому Мартові, нам доведеться розіграти оригінальний гамбіт.

— Чим же ми пожертвуємо?

— Раптовістю.

Коссовські не розуміючи подивився на Регенбаха.

— Ми повідомимо якими-небудь каналами усіх, кого підозріваєм, про важливі державні таємниці. Певна річ, різні. І цілком правдоподібні. Якщо хтось із них агент, він зможе не скористатися радіостанцією в Аугсбургу. На це піде кілька днів, але ми не будемо гарячкувати, будемо просто чекати.

— Не нове, однак