Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що тут сталося? Він відповідає:
— А хіба ви не знаєте, містере Джордж?
— Ні, — кажу, — не знаю.
— Міс Софія втекла! Їй-Богу, не брешу. Втекла глупої ночі, й ніхто не знає до пуття, коли саме; втекла, щоб обвінчатися з молодим Гарні Шепердсоном — принаймні всі так думають. Рідні дізналися про це лише півгодини тому, може, трохи раніше, і часу гаяти не стали. Миттю за рушниці, на коней — ми й не змигнули. Жінки кинулись піднімати родичів, а старий господар із синами поскакали до річки, щоб перехопити молодого Шепердсона і вбити його, інакше він переправиться через річку з міс Софією. Думаю, що побоїще буде чимале.
— А Бак пішов і мене не розбудив!
— Певна річ! Вони не хотіли вплутувати вас у цю колотнечу. Містер Бак зарядив рушницю і каже: хоч лусне, але пристрелить когось із Шепердсонів! Ну, я думаю, їх там чимало буде — одного точно пристрелить, якщо нагода випаде.
Не гаючи ні хвилини, я побіг до ріки. Незабаром здаля почулися постріли рушниці. Потім я побачив крамничку біля пристані для пароплавів і склад дров, і почав пробиратися під деревами та кущами, доки не знайшов зручне місце, а там заліз на розвилку тополі, куди вже не могли долетіти кулі, й почав дивитися. Перед тополею, зовсім поряд, був ще один штабель дров, десь футів чотири заввишки, і я хотів спочатку заховатися за ним, але, певно, добре зробив, що не заховався.
На відкритій місцині перед крамничкою з криками та лайкою гарцювали четверо чи п’ятеро вершників, цілячись у двох молодих Гренджерфордів, які ховалися за дровами біля пристані. Але влучити їм не вдавалося. Кожного разу, коли хтось із вершників виїжджав із-за штабелю дров до ріки, в нього стріляли. Хлопці сиділи за дровами спиною до спини, тому їм було видно в обидва боки.
Незабаром вершники перестали скакати й волати. Вони під’їхали ближче до крамниці, тоді один із хлопців підвівся, прицілився добре з-за штабеля і вибив одного з ворогів із сідла. Вершники спішились, підхопили пораненого і понесли його в крамницю, і тієї ж миті обоє хлопців кинулись навтьоки. Вони були вже на півдорозі до того дерева, на якому я сидів, коли їх помітили. Чоловіки знову скочили на коней і помчали навздогін. Вони хотіли догнати їх, але нічого не вийшло: хлопці все ж побігли значно раніше, вони встигли дістатися до того штабеля, який був перед моїм деревом, засіли за ним, і відтак знову мали перевагу перед Шепердсонами. Одним із хлопців виявився Бак, а другий, худорлявий, років дев’ятнадцяти, — його кузен.
Вершники покрутилися там якийсь час, а потім кудись поїхали. Щойно вони зникли, як я покликав Бака і розказав йому все. Спочатку він нічого не міг зрозуміти, коли почув мій голос із дерева, і страшенно здивувався. Він звелів мені добре пильнувати і сказати йому, коли вершники знову з’являться; вони, певно, придумали якусь підлоту й незабаром повернуться. Мені захотілось опинитися якнайдалі від цього дерева, але я боявся злазити. Бак заплакав і почав лаятись, сказав, що вони із Джо (так звали другого хлопця, його кузена) ще поквитаються за цей день. Він розповів, що його батько і двоє братів убиті й двоє чи троє Шепердсонів також. Шепердсони підстерігали їх у засідці. Бак казав, що його батьку та братам краще було почекати інших родичів — Шепердсонів було надто багато. Я запитав у нього, що сталося з молодим Гарні та міс Софією. Бак відповів, що вони встигли переправитися на той бік річки й тепер у безпеці. Бак просто шаленів від згадки, що йому не вдалося вбити Гарні того разу в лісі, — я ще його таким не бачив!
І раптом — бах! бах! бах! — пролунали три чи чотири постріли. Це Шепердсони проїхали лісом, спішились і підкралися ззаду. Хлопці кинулись до річки — обоє були поранені — й попливли вниз за течією, а Шепердсони бігли за ними берегом, стріляли та кричали: «Убийте їх, убийте!» Мені стало так погано, що я ледь не впав із тополі. Все розказувати не буду, бо якщо почну, мені знову буде недобре. Краще б я тоді вночі не вибирався тут на берег, ніж таке бачити. Досі все це стоїть у мене перед очима, навіть снилося стільки разів. Я сидів на тополі, доки не стемніло: дуже боявся спускатись. Час від часу в лісі було чути постріли, а двічі маленькі загони вершників із рушницями проносились повз крамничку; я це бачив і розумів, що ще не все скінчилось. Настрій був гірше нікуди; я вирішив більше не повертатись до будинку, адже, по-моєму, все це заварилось через мене. Папірець той, певно, і був укладений в книгу, щоб міс Софія десь зустрілася з Гарні о пів на третю та втекла разом із ним; а мені слід було б розказати про все її батькові: і про записку, і про те, як дивно поводилась міс Софія. Тоді він, може, посадив би її під замок і не сталось би цього страшного лиха.
Я зліз із дерева, обережно прокрався до річки і незабаром знайшов у воді два мертвих тіла; добре намучився, поки витягнув їх на пісок, тоді прикрив їм обличчя і пішов чимшвидше. Я навіть заплакав, коли прикривав обличчя Бака, — ми ж із ним дружили, і він був дуже добрий до мене.
Тепер уже зовсім смеркло. До будинку я і близько не підходив, а обійшов його лісом і побіг на болото. Джима на острівці не було, тож я побрів через болото до річки і попхався через верболіз; мені кортіло хутчіше залізти на пліт і вибратися з цього страшного місця. Плоту не було! Ох, як же я злякався! Десь із хвилину навіть дихати не міг. А тоді як закричу! Кроків за двадцять від мене хтось озвався:
— Господи, це ти, синку? Тільки не галасуй.
Це був голос Джима — я за все своє життя не чув нічого приємнішого. Я побіг берегом і стрибнув на пліт, а Джим схопив мене і давай обнімати — так він зрадів. Джим сказав:
— Слава Богу, синку, ти живий. А я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.