Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Коротко кажучи, християни були такі ж аскетичні, як і стоїки, що засуджували позашлюбний секс і вимагали вірності від обох членів подружжя. Целібат високо цінували: шлюб для тих, хто не зможе прожити без жаги. Стоїк Сенека в трактаті, присвяченому шлюбові, зауважив:

Любити чужу жінку – ганебно. Така ж ганьба – безтямно любити власну дружину. Мудрий чоловік, кохаючи жінку, керується розумом, а не емоцією. Нема нічого розпуснішого, ніж кохати дружину ближнього так, наче вона – блудниця.

Одружений чоловік повинен бути не коханцем, а просто чоловіком. З цими міркуваннями апелювали до високих представників церковної верхівки. І втіхоненависник отець Єронім (бл. 347–420 рр.) залюбки цитував ідеї стоїків. Пліній Старший у «Природничій історії» похвалив слона за його чистоту, оскільки слони спарювалися лише раз на два роки. Образ цієї розумної і чистої тварини християнські теологи упродовж століть використовували за приклад для людей. Іще у двадцятому столітті Папа Іван Павло II висловився про пристрасть як про «зраду з власною дружиною»203.

Ідея, що незайманість робить чоловіків і жінок «чистішими», витала вже в пізньокласичному світі, звідки постало християнство: розмноження – необхідність, але статусу цнотливості надавали перевагу. Християни винесли таку ідею з міркувань про те, що відмова від сексу наближає людину до Бога, адже секс оскверняє. Ще й досі обов’язковий целібат для католицьких священиків – упертий рудимент озвученої думки204.

Наголос на неконтрольованому тілі і статевих відмінностях найбільше стосувався забезпечення того, щоб патріархальна ієрархія залишалася домінуючою, ідея, яку церква неминуче взяла на озброєння. Тож жінці дедалі частіше доводиться чути про покору чоловікові і пораду якнайменше з’являтися в публічному просторі. Ці думки згодом перебрало й мусульманство. Християнство спровокувало «вороже ставлення до сексуальних утіх» – бачення, яке лише посилювалося завдяки інститутові целібату для священиків у дванадцятому столітті.

Початково нагота в церкві не асоціювалася зі срамотою тіла. Ми вже бачили, як християни без найменшого сум’яття скидали з себе одяг перед обрядом хрещення, перш ніж зануритися у воду на очах у всіх. У Середні віки християни здійснювали покаяння лише з хусткою навколо поперека або в одній сорочці, голі-голісінькі брали участь у процесіях, аби, наприклад, вимолити дощі в засуху205. Частково завдяки наполегливим зовнішнім впливам християнство закликало перемістити увагу з хтивої тлінної плоті, а одежі випадала роль відганяти нечисті думки і запобігати небажаному сексу.

Зваблива сила аскетичного життя

Грецьке слово «аскеза» (askesis) первісно означає «вправа» чи «тренування» (наприклад, у атлетиці), муштрування тіла та душі. Аскетизм – це питання дисципліни та поміркованості тілесних потреб206. Аскетичне життя робило тіло покірнішим, давало змогу контро­лювати пристрасть, негідні думки, розпусні сни і нічні полюції. Зрадити тілові – означало благодатно вплинути на цнотливість. Так, наприклад, послідовники стоїків – християни вбачали значну перевагу для людського блага в пості, стриманості та самоконтролі. Зразкова аскетична поведінка і скромна одежа вірян мусили б відрізняти їх від усієї решти світу. Християнські тексти першого століття підтверджують стан справ у різних історіях про аскетів, що дотримувалися посту. Подейкували, наприклад, про одну незайману діву, яка впродовж тридцяти років їла лише по суботах і неділях, або про монаха, що «постив так ревно, аж ребра його світилися»207.

Їжа асоціювалась із сексуальною пристрастю, з історією про заборонений плід, що посіяв у світі смерть, і з гріхом Єви, нібито більшим за Адамів. Смирення та піст рекомендували жінкам і чоловікам, але здебільшого жінки вбачали в дотриманні посту та незайманості шанс поміняти власний суспільний статус упосліджених. Багато з них у перші століття зайшло далеко, аж до драматичного: худі, як скіпка, висохлі, з грудьми поморщеними, наче листя зів’яле. У тих, хто фанатично постив тривалий час, припинялася менструація. Знищена цілком жіночність буцімто надавала цьому виснаженому тілові привабливості в очах Ісуса, ось він – аргумент: отримати додатковий бонус208.

За свідченнями грецького теолога і єпископа Василія Анкірського (тепер Анкара), що помер у 364 році, Бог створив жіноче тіло з милішими формами і приємнішим на дотик, ніж у чоловіків. Творець наділив жінку тілесною привабливістю через те, що була вона підлеглою, «щоб жінка в цій субординації не виглядала цілком безпомічною». Піст покликаний применшити її привабливість. Справжні жінки тримали душу й тіло в чистоті настільки, що й зерна похоті в житті не мали. Тіла аскетичних жінок закам’яніли, їх мінімізували до рівня образів, плоть яких більше не реагувала на виклик почуттів і фантазій щодо задоволення.

Хоч і зодягнені вони в жіноче тіло, утім завдяки аскетичному трибові життя пожертвували формами своїми на потребу душі. Зразкова поведінка наблизила жінок до чоловіків, бо душі їхні на однаковий лад створені. Як чоловіки завдяки аскетизмові переходять від статусу чоловіків у ранг ангелів, так само жінки, практикуючи аскезу, перетворюються на ангельські створіння209.

Однак єпископ Василій спішив додати до своїх міркувань обнадійливе твердження, згідно з яким жінки в цьому земному житті рівні з чоловіками лише душами. А тут тримаймося: «Тільки в житті по смерті вони порівняються з мужчинами в усьому». Інакше мовлячи, дівчина повинна працювати в поті чола, щоб притлумити в собі всі жіночі інстинкти і подобати на чоловіка, та навіть це їй не зарадить. Невинна діва відповідно до цієї залізної логіки так і залишиться неповноцінною істотою. Урешті-решт, ув’язнена вона пожиттєво в тілі жіночому, і чистота її тілесна й духовна, набута завдяки великим фізичним і психічним зусиллям, ніколи не буде достатньою. Навіть позбувшись краси своєї, тіло її змарніле залишається причиною краху чи для самої жінки, чи для чоловіків210.

Як цей аскетичний процес змін відбувався, можна розповісти на прикладі окремого жіночого життя. Один із них – історія святої Пелагії, вродливої танцюристки й актриси. Її біограф – припускають, що це один міський диякон, – описав, як сприймали цю привабливу заможну жінку, коли вона виходила в світ у супроводі служанок і залицяльників:

На ній була шовкова одежа, на руках – браслети, єдиний перстень, оздоблений різними видами коштовного каміння, на шиї – прикраса з підвісками і рядочками перлів. Її краса п’янила тих, хто дивився на неї, забираючи в полон бажання.

Перед вбивчою красою цієї напарфумленої, з макіяжем жінки, що втратила сором, з білосніжною шкірою, кожен