Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

про підступи Аеція. Егзуперанцій ні словом не зрадив, звідки і від кого довідався про небезпеку, що загрожувала Феліксові, але Христовим іменем заклинав свого недавнього ворога до обережності, — не схильний був вірити повним веселощів запевненням найславутнішого, що небезпека справді вже минула. Фелікс голосно висловив каяття та жаль за свою причетність до смерті диякона Тита і урочисто прирік поставити йому гарну мармурову гробницю, обсаджену щирозолотими плитами, а єпископ погодився у найближчий день Божий відправити найсвятішу Службу, подячну і благальну водночас, яка мала б на меті урочисте вшанування великого поєднання: подячну саме з огляду на примирення, благальну, аби Христос зволив відвернути всіляку небезпеку, яка б загрожувала патрикію імперії. Прагнучи віддячитись апостольському мужеві, Фелікс висловив бажання, щоб найсвятіша Служба була подвійно подячною і подвійно благальною, Христові-бо належала ще подяка за раптове поліпшення стану здоров’я святого єпископа Егзуперанція, а благати ж у Нього належало ласки перемоги над єретичним королем готів, про війну з яким до Равенни вже давно не надходило жодних звісток.

Почувши привітальний брязкіт зброї і все численніші вигуки: «Їде! Їде!», єпископ Егзуперанцій повільним величним кроком рушив в оточенні пресвітерів і дияконів до пропілеону базиліки, де вже зібралися численні достойники та сенатори. Вигук: «Їде! Їде!» невдовзі поступився радісному:

— Ave, vir gloriosissime! Ave Felix! Ave!… ave!.. ave!…

До пропілеону Урсіанської Базиліки вело близько п’ятнадцяти сходин, з нагоди свята примирення покритих пурпуровою тканиною. Вже при перших відвідинах Фелікса в домі єпископа було вирішено, що Егзуперанцій привітає патрикія на середині сходів, але не спуститься відразу на цю сьому чи восьму сходинку, щоб там чекати, коли наблизиться найславутніший, а зостанеться перед пропілеоном до моменту, коли патрикій зійде з колісниці і підійме ногу, щоб ступити на першу сходинку: тоді вони почнуть йти назустріч один одному так, щоб кожній сходинці, яку проминув Фелікс, відповідала одна сходинка, яку залишить за собою єпископ.

У цьому привітальному спуску до половини сходів єпископа мали супроводжувати Іоанн і Петро, знаменитий оратор, — натомість Фелікс сам мусив піднятися по сходах і поцілувати хрест, який прикладе йому до губ Егзуперанцій. Лише потім, коли патрикій у супроводі префекта преторію увійде до перистилю базиліки — зможуть ступити на сходи достойні мужі з його почту. Отож здивування і невдоволення єпископа не мало меж, коли він побачив при боці Фелікса пишно вбрану постать молодої гарної жінки. Одразу здогадався, що це законна дружина найславутнішого, — але це зовсім не зменшило його невдоволення. Що йому почати? Як вчинити? Теж дати їй поцілувати хрест?… Але чи ж взагалі годиться, щоб апостольський муж спускався до жони, що не є вічною Августою і взагалі не належить до імператорського роду? Кинув безпорадний погляд на пресвітерів Петра й Іоанна; в їхніх очах прочитав безмовний неспокій і майже обурення: весь так ретельно, до найменших дрібниць обдуманий детальний порядок урочистості був непоправно порушений!

Ця непевність, як слід чинити, і стала причиною того, що Фелікс дійшов уже до третьої сходинки знизу, а єпископ усе ще нерухомо стояв під пропілеоном. Але з кожною хвилиною загальніший неспокій перетворився на справжнє сум’яття, коли найславутніший патрикій раптом перестрибнув чотири сходинки і, забувши про все, навіть про дружину, вбіг між подвійну шеренгу доместиків та вхопив за передпліччя високого міцного комеса, обличчя якого до половини затінювали широкі крила шолому.

— Дивіться… це Андевот! комес Андевот! — скрикнув украй здивовано. — Як же це! Адже ти в Галлії… поруч з Аецієм… на війні з готами…

І раптом згадав щось таке, через що його гарне обличчя одразу ж покрилося землисто-сірою мережею дрібних зморщок.

— Живий? Живий? — гукнув раптом, страшенно стривожений. — А казано, що ти загинув… іще взимку… Астурій казав… Астурій…

Не закінчив. Андевот різким рухом вирвав передпліччя з його стиску і, перш ніж Фелікс устиг заслонитися, могутнім ударом кулака штовхнув його просто на несподівано оголені мечі жовнірів. На пурпурову тканину бризнула пурпурова кров. Падузія страшно закричала — але цей крик одразу ж потонув у дужому, лункому, спіжовому звукові, що його видали п’ятсот мечів, вдаряючись об великі щити. Scutariom spatharii одразу ж відповіли пронизливим брязкотом. Навіть дружина, яка розпачливо пробивалася крізь ряди доместиків, не почула передсмертного зойку патрикія імперії.

Останнім, що побачив Фелікс, було смагляве обличчя комеса Астурія. Іспанець стояв на вершині сходів і, вимахуючи оголеним мечем, щось грізно кричав до священників та сановників, які в паніці кидалися туди й сюди. Рештками сил Фелікс спробував підвестися: щоб тільки доповзти до Астурія… він урятує… він знає… лише він знає!

Новий сильний удар в голову, струмінь гарячої крові заливає все обличчя, одне око, тоді друге… Патрикій Фелікс вже нічого не бачить.

Зате все бачить диякон Груніт. І те, як спатарії вдаряють по юрбі, що з лементом тиснулася до церкви… і як жінка, що прибула з патрикієм, даремно намагається затулити його власним тілом… і те, що священники та достойники перелякано ховаються до перистилю базиліки, де одразу ж за порогом безтямно падає на кам’яну підлогу святий єпископ Егзуперанцій… Солдати з оголеними мечами женуть по сходах, щоб увірватися до церкви, але молодик, який приходив од Аеція до єпископа, зупиняє їх одним коротким:

— Стояти!

Міцні руки пресвітера Іонна дбайливо намагаються втягти Груніта всередину базиліки. Але вутлий диякон з величезною силою, якої ніколи б від себе не сподівався, різко відштовхує велебного священника і кидається між солдат. Перш ніж вони встигли зрозуміти, чого він хоче, вже закриває своїм тілом того — Ахава, Навуходоносора, гонителя слуг Божих, убивцю Тита… Не знає, чи Фелікс ще живий, але вже не піде звідси…

— Правда, Христе, що ти вже не дозволиш мені піти звідси?…

Перший удар… Груніт як крізь туман бачить біля себе чиєсь скривавлене, викривлене тваринним страхом і болем обличчя… бачить широко розкритий рот, висунутий язик… але не чує: скутарії та спатарії далі розмовляють одні з одними вітальним брязканням зброї… Скривавлена постать обіч зсувається на нерухоме тіло — судорожно розчепірені пальці раптом опадають на руку диякона. Вперше в житті Груніт торкнувся жіночої руки. Жертовно затуляючи гинучого, несподівано зіткнулися з собою жіноче кохання та Христова любов до ближнього — і так уже зосталися у заціпенілому стисканні. Величезний доместик-гот здіймає над головою Груніта двосічну франконську сокиру — але губиться, побачивши священничу одіж… Лютий і непорозумілий вірний погляд — погляд собаки — летить до Астурія, що стоїть поблизу. Іспанець дивиться на пару, яка розпростерлася над трупом