Читати книгу - "Поєдинок з абвером"

Шість чоловік, які сиділи за столом і грали в карти, слухняно виконали наказ.

— Село оточене партизанами, — попередив Нінахов. — Ваш гарнізон здався, обеззброєний і відправлений до лісу. Як бачите, чинити опір нерозумно. При найменшій спробі збройного опору чи втечі — будете знищені…

Офіцери склали зброю. Іванов, Ключар і господар будинку, який виявив бажання супроводжувати своїх «квартирантів», повели захоплених угорців до місця, де розвідники залишили кулеметника Сапронова.

Нінахов, Свита, Лихий і Кураші зробили обшук у штабній квартирі. Забрали зброю, планшети з документ тами, топографічні карти. Продукти і сигарети словаки з сусіднього будинку відвезли на санчатах туди ж, де чекав Сапронов.

Якась жінка попередила Нінахова, що в школі також квартирують солдати. Розвідники й там прибрали вартового, зайшли до приміщення. Коли солдати прокинулись, очманіло дивлячись на нічних «гостей», Нінахов сказав:

— Село оточене бригадою партизанів. Ваш штаб захоплено. Здавайтесь!

Солдати не стали чинити опору. Вони вже знали про зміщення з поста регента Угорщини Хорті. Їм наказали одягатися. Потім віддали гвинтівки, повиймавши з них затвори, і відвели на збірний пункт до кулеметника.

Село вже не спало. Люди показували партизанам, в яких будинках ночували солдати… Тієї ночі в Сасово група Нінахова захопила в полон, привела в Балаш і передала в розпорядження розвідників 48 угорців. Серед них 8 офіцерів.

Наступної ночі Нінахов із своїми людьми знову з’явився в селі Сасово. З допомогою угорських солдатів Славеця, Кранеца і Фаркаша, які тут виконували завдання комісара, вдалося, як і вчора, захопити в полон чималий загін угорців.

З полоненими добре попрацювали комісар Грнгор’єв і командири розвідувальних груп Світлов та Артинський. Люди охоче ставали на шлях боротьба проти німецькнх та угорських фашистів.

Згодом полонених звели а окремий батальйон. Він влився в партизанський загін і брав участь в боях проти гітлерівських військ.

Фронт уже наближався до району, де діяв загін Морського. Обстановка ускладнювалась, почастішали диверсії, гарячі сутички з гітлерівцями, а Центр давав усе нові й нові завдання.

«Командуванню Радянської Армії потрібна всебічна інформація про розташування гітлерівських військ, їх кількість, технічне озброєння та про оборонні укріплення в районах можливих боїв — Банської Бистриці, Комарна, Братіслави… Одночасно посильте диверсійну діяльність на залізницях та шосейних шляхах. Використовуйте всі засоби для затримання і знесилення ворожих військ, що перекидаються на фронт».

Відповідно до обстановки за кожною групою була закріплена певна ділянка роботи. При цьому командир враховував досвід, здібності й можливості груп та їхніх керівників.

Як тільки згустились сутінки й затопили гірські долини, з Козиного Хребта, де розташовувався табір загону, в різні напрямки потягнулись вервечки людей. Їхні постаті майже зливались Із сніговою білішою, і тільки де-не-де поверх маскувальних халатів брудними плямами сіріли мішки з вибухівкою.

У групі Федора Володченка було четверо. Двоє тутешніх словаків — Позеф Ямришко та Фраішішск Ми-ханліна — добре знали місцевість, де намічалась операція, мали там надійні зв’язки. Третій — Володимир Свита — володів німецькою новою. А четвертим був сам командир, колишній залізничник, майстерний підривник. Їм доручалось особливо відповідальне й дуже небезпечне завдання — перекрити важливу ділянку залізниці між гірськім тунелем та залізничним мостом. Усі підступи до мосту та входів тунелю гітлерівці замінували, тому вважали їх неприступними.

І ось «представник» банськобистрицької жандармерії пан Марко (Володченко) в цивільному одязі, з великим чорним портфелем у супроводі двох жандармів і перекладача пізнього вечора прибув у село Ульмамка, розташоване поблизу залізниці. Особа кожного з них і мета появи підтверджувались відповідними документами. Приїжджі непомітно зайшли до будинку колійного майстра Спишека і там зупинилися.

Вранці, як тільки перші промені заіскрились на білому сніговому килимі, а німецька охорона, дрімаючи, ще відігрівалася після морозної ночі в теплих хатах, Спишек уже показував Михайліні, де і як можна пройти до залізниці через мінне поле. Колійний майстер твердив, що ця таємниця відома лише кільком певним людям. Той, хто цього не знає, злетить шматками в повітря…

— Так, місце цілком надійне. Підемо доповімо панові Марку, хай нас довго тут не тримає, — запропонує вав Михайліна.

Протягом дня Володченко та його помічники «прицілювались» до завдання. Вони були задоволені успішною розвідкою замінованої ділянки і повернулися на ночівлю до Спишека.

За вечерею господар добряче хильнув, намагався довести свою вірність жандармерії та відданість обов’язкам її інформатора. Сп’янівши, він розповідав:

— Нині о другій годині ночі через нашу станцію пройде на Ружомберок ешелон з боєприпасами. З Бан-ської Бистриці попередили, щоб простежили й дали вантажеві зелену дорогу…

Ця звістка схвилювала гостей. Та Спишек навіть не здогадувався, чого це пан арко, подякувавши за гостинність, заспішив відпочивати.

Володченко і ного помічники залишили п’яного господаря і пішли з дому обміркувати план операції. А ще через якийсь час вони зачаїлись у схованці, Володченко, присвітивши ліхтариком, глянув на голяввнк, прошепотів:

— Нам пора, друзі

Всі четверо залишили свій притулок. Ішли мовчки — попереду Міхайліна з командиром, за ними — Свита з толовою міною в портфелі, а далі — Ямришко. «Тільки б втрапити на вільний од мін прохід», — не виходило з голови Михайліни.

— Ось тут, — зупинився він.

— Рушаймо, але будьте обережні, — застеріг Володченко.

Троє сміливців лягли на землю і по-пластунському поповзли косогором угору, торкаючись руками до країв вузької смужки, поряд з якою причаїлась смерть.

Невеличка, у два десятки метрів відстань, здалася надзвичайно довгою. Та ось кінець коридора. Михайліна залишився на місці, щоб не загубити стежку, а Володченко й Свита полізли до колії. Діяли вони швидко, спокійно і впевнено. Минуло кілька хвилин, і міна лягла під рейки…

Ще за кільканадцять хвилин розвідники сиділи в безпечній криївці й прислухались, як десь далеко в нічній тиші гучно чмихає паровоз. Поїзд наближався до місця, де на нього чекала страшна сила, прихована під рейками…

І раптом пролунав оглушливий вибух. За