Читати книгу - "Стріла Всесвіту, Світлана Володимирівна Ягупова"

— Помиляєтесь! — самовпевнено вигукнув незнайомець.

— У вас є докази?

— Безперечно.

Затим молодик хутко підвівся і мовчки заспішив до виходу.

Час дії: той же день пополудні. Сонячно.

Місце дії: готель “Хілтон”, 486-й номер, двадцять восьмий поверх.

Тільки-но Дмитро Миколайович переступив поріг свого тимчасового помешкання, як загуркотів телефон.

— Сер, — почувся гугнявий голос портьє, — вам пакунок. Що накажете робити?

— Пакунок? Від кого? — здивувався Кравченко.

— Якогось Брайтона. Спершу він хотів було з вами зустрітися, але…

Коли Дмитро Миколайович розв’язав пакунок, у ньому виявились пожовклі від часу й частково обгорілі папери. Але що це? Невже йому привиділося? На титульній сторінці акуратно виведено: “Теорія електромагнетизму. Частина четверта”. Трохи нижче — розбірливий автограф Олівера Хевісайда. Оригінал! Помилитися Кравченко не міг: надто добре знав почерк геніального вченого — не раз доводилося знайомитися з його архівами під час закордонних відряджень. Що ж мав на меті таємничий доброзичливець, передаючи дорогоцінне надбання людської думки саме радянському фізикові?

Він гарячково гортав пожовклі сторінки, сподіваючись, натрапити бодай на якусь цидулку, котра б пояснювала чудернацьку трикрапку. Рукопис зберігся не повністю — обривався на 247 сторінці. І там же був лист, адресований професору Кравченку Дмитру Миколайовичу.

“Сер! Моя сповідь здивує Вас не менше, ніж рукопис. Але попри всю незвичність ситуації, прошу: поставтеся до неї без упередження. Повірте, що в даному випадку керуватися принципом: “Цього не може бути, бо цього не може бути взагалі”, було б помилкою…

Я — Дуглас Брайтон, той самий невідомець, котрий сьогодні вранці зробив на симпозіумі заяву про реальність існування єдиної теорії поля. За фахом — фізик-теоретик. Ще в студентські часи мені пророкували блискуче майбутнє. Однак виявилося: талант потребує не лише морального заохочення… Розпочав “наукову” кар’єру як редактор-консультант одного з нью-йоркських видавництв, що спеціалізувалося на випуску наукової літератури. Колишні однокурсники мені навіть заздрили, адже більшість з них марно оббивала пороги різних фірм і контор…

1924 року, наприкінці серпня, в наш відділ передали для попереднього ознайомлення рукопис Олівера Хевісайда — четвертий том його “Теорії електромагнетизму”. Тоді я був завантажений роботою найменше, і грубезний рукопис опинився в мене. Редагувати майже не доводилось. Авторський стиль, на диво, був бездоганним, і я з превеликим задоволенням, уже як фізик-теоретик, знайомився з концепціями проблем простору і часу. Як з’ясувалося згодом, це були лише “квіточки”…

Англійському фізикові вдалося вивести рівняння, котрі однозначно розв’язували проблему створення єдиної теорії поля. Воістину “Світове Рівняння”! За численними математичними символами, формулами — глибока людська думка, сміливий замір, невтримний злет фантазії, помножений на реальність, вселенська філософія… Геніальна праця була саме тим трампліном, з якого Людство могло сягнути таємниць Буття.

Спершу гадав, що я помиляюся в своїх, похапцем зроблених викладах. Однак найприскіпливіша перевірка підтвердила: час симетричний в просторово-часовому континіумі. А це означає, що плин часу можливий і в зворотному напрямі. Невже Хевісайд не помітив висновків, які напрошувалися з виведених ним рівнянь?.. Втім, розмірковуючи над цим фактом, я дійшов висновку: надміру дивуватися не слід. Історія науки знає чимало прецедентів, коли геніальне виявлялося на диво простим і звичайним. А згодом почав розуміти: “Чи не зумисне Хевісайд не довів до кінця свої викладки? Чи не передбачав він можливі наслідки часткових розв’язків “Світового Рівняння?”

Знайдені мною часткові розв’язки підтверджували: поділ Буття на Минуле, Сьогодення і Майбутнє слід шукати в людському розумі, а не в навколишньому світі. На перший погляд може здатися, що подібна позиція надто суб’єктивна, звичайнісінький позитивізм. Та підкреслюю: я не плутаю поняття часу, який випливає з фізики, з часом, що сприймає наша свідомість. Фіксувати “біг часу” — здатність лише високоорганізованої матерії. Судіть самі: Минуле ми пригадуємо, Майбутнє плануємо, проте діємо Тепер. Водночас всезагального “Тепер” не існує, кожен індивід його відчуває осібно, по-своєму… Втім, такі висновки ви зробите самостійно, уважно ознайомившись з рукописом. Я ж розповідатиму далі.

Шеф уже втретє нагадував, щоб не зволікати з рукописом. Довелося зіслатися на неточності, які буцімто допустив автор, і текст потребує кваліфікованого редагування. На тому й зійшлися: роботу завершу до кінця року. Проте 30 грудня 1924 року, прихопивши рукопис, я востаннє переступив поріг видавництва і назавжди залишив Нью-Йорк.

Я не мав наміру привласнити працю англійського фізика і дременув з видавництва тому, що невтримно хотів зустрітися з Олівером Хевісайдом і повідомити йому свої результати…

Наприкінці січня 1925 року прибув до Лондона, а третього лютого відбув у містечко Торкі, що в графстві Девоншир, де мешкав учений.

Та мені не поталанило: Олівер Хевісайд помер. Про це я довідався з газети. І все-таки я поїхав, мусив це зробити… Копія рукопису була в мене, оригінал же, безперечно, в його віллі. Увечері вдалося проникнути в осиротілий будинок і забрати його.

Чому так вчинив? Десь підсвідомо відчував: праця Хевісайда — могутня зброя, яка може втрапити до непевних рук. Відлуння першої світової, що забрала мільйони життів, було надто відчутне. Ні, я не вважаю себе якимось месією — “спасителем” людства від зла й нещасть. Повторюю: о тій порі лиш інтуїція підказувала — необдумане застосування геніальної теорії може призвести до фатальних наслідків.

Як уже згадував, виведені мною з “Світового Рівняння” часткові розв’язки давали всі підстави твердити: час може рухатися і від Майбутнього до Минулого. Більше того, стримані результати піддавалися експериментальній перевірці. Ось її суть. Своєрідна велетенська кінострічка, з якої наш розум-об’єктив може вихоплювати окремі кадри, під час досліду повинна була прокрутитися в зворотному напрямі, відтворивши на спеціальному екрані давноминулі події.

Словом, я знайшов кваліфікованого експериментатора — Джорджа Снеддона, чудового хлопця і прекрасного знавця оптики, хімії. Майстра