Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

- все одно - закатували і все з трупів постягали і лишили псам і птахам у одній сорочці... Мадяри від українців відібрали всю свободу, Закарпатська Україна - це тепер тюрма народу, всюди горе, плач і зойки, і страждання, і неволя, всюди злочини, убивства, плюндрування і неволя. В Рахові, у Тячеві, у Хусті, в Кривій та в Бичкові, в Верецьких, у Воловому, в Ужгороді, в Мукачеві та всі станції жандармські - катівні, тюрми, в'язниці, де свідомих українців масакрують без різниці. А начальство терористам три дні дало на розправу, ще й місцевії мадяри поводилися лукаво, і на кого показали пальцем: “Укран”... того брали... І таких трьох днів жахливих ще історія не зазнала, це була на Закарпатті справжня ніч вартоломейська... Далі вбивства продовжала та салдатська гонведська. Гицлів, шпигунів, жандармів, детективів прибувало, вся ця наволоч знущалась, і топила, і стріляла. Та й люди несумлінні, в серці, у душі нечисті полагоджували підло розрахунки особисті. Мадярня не вибирала. Хто лише українцем звався, убивали без різниці, якщо чимось відзначався. Купара - священика також і Василя Неболу, і Фігуру, й Завальницького, людину хвору, кволу і Вайнбергера - єврея... всіх ганебно катували, і людей невинуватих у тюрмах замордували... Згинув Блистів і Митрович, і Ващишин, і Кедюлич, в Хусті, у тюрмі убили гицлі й терористи вулиць... Депутата Йвана Григу вбили й голову зрубали, мов м'ячем, серед подвір'я терористи “фудбал” грали. Гузар, Волощук, Тарнавський, і Маслий, і Опаленик, Мірявець та сотні інших - жертви це убійць шалених. Тацинця в Соймах спіймали, збиткували цілу днину, покатованого вбили й закопали, мов здохлину... В Труфанцях знайшли прохожі гуцулок чотири трупи, згвалтували їх та вбили банд отих мерзотні групи. Терористи і гонведи й по лікарнях заглядали, ранених з ліжок стягали і штиками повбивали. А у Тячівській в'язниці шайка з курячим пір'ям з терористами у спілку брала в'язнів на подвір'я, або на цвинтар за лазні і розстрілювала в'язнів... Галичан передавали зразу полякам-бандитам, не дійшли вони до Львова - на кордоні їх убито... В Требушанах полонені вбиті і на хресті розп'яті... В Чинадієві півсотні вбили ті кати прокляті! В Білках - Галас і Бродій, і Петрашевич, й Микитюк за селом на кладовищі впали від варварських рук... Масові вбивства всюди, в Оріхівці, в Солотвині, у Березному, Волівці, у Сваляві, Перечині... Тисячі людей прекрасних замордовано, убито, по тюрмах і по в'язницях, і таємно і відкрито. Я не всилі описати ті знущання, ті всі муки, що нова орда дала нам й терористи, ті звірюки! Злочини, вбивства дикі, варварські, брудні, погані, ані соту часть із того описати я не в стані, описати біль і горе, змалювати ту руїну, що зазнала та нещасна Закарпатська Україна”.[74]

Озброєні мадярські терористи з допомогою жандармів і вояків робили жахливі речі. У Тячеві розстрілювали тюремних українців у келіях без жодного суду. 16 березня мадярські банди забили учителя горожанської школи Павла Волощука, в часі, коли він хотів перейти кордон до Румунії. В перших днях повстання мадярських терористів у Бичкові заарештовано багато українців, які там переховувалися, або хотіли перейти кордон до Румунії. Я вже згадував про видачу мадярам 273 Січовиків румунами, які спочатку обікрали їх, постягали чоботи і черевики з ніг, поздирали січові уніформи, які після того передали мадярам. Мадяри ж, одягнувши січові уніформи, могли в той спосіб легше виловлювати Січовиків.

Дня 23 березня місцеві мадяри замордували директора школи Остапчука (родина Остапчуків походила з Галичини, в 1920 році вони поселилися в Страбичеві на Закарпатті, зробивши великий вклад для Карпатської України в освідомленні місцевих українців, - прим. автора). Його так били, що йому повилазили очі. Прикінці дорізали його в одного селянина на гної. Замордував його мадярський терорист Вереш, який дістав від мадярського уряду титул “герой” за мордування українців. Після замордування Остапчка загарбав собі його маєток в Страбичеві біля Мукачева. В тому же часі, подібно як у випадку Остапчука, замордовано в Бичкові інж. Литвицького, учителя і кооперативного діяча на Карпатській Україні.