Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Враження, яке справляє танець саламандр, важко передати. Сотень зо три тварин сидять на задніх лапах рівненьким колом, передом до центра його. Всередині коло порожнє. Саламандри не ворушаться, вони ніби заціпеніли й скидаються на кільцевий частокіл довкола якогось таємничого жертовника; але тут нема ні жертовника, ні ідола. Раптом одна з тварин зацмокає: «Ц-ц-ц» - і починає крутити верхньою половиною тулуба. Цей коливний рух передається далі й далі, і за кілька секунд уже всі саламандри крутять верхньою половиною тіла, не зрушуючи з місця, швидше й швидше, безгучно, дедалі несамовитіше, в якомусь шаленому сп’янілому вируванні. Десь за чверть години одна, друга, третя саламандра, вибившись із сили, похитається знеможено й заціпеніє; і знов усі сидять непорушно, мов статуї. А ще за хвилинку знов озветься тихе «ц-ц-ц», інша саламандра починає звиватися, і її танець відразу перекидається на все коло. Я розумію, що мій опис дуже сухий; але додайте до нього в уяві крейдяно-біле місячне світло та протяглий, ритмічний шум прибою, і ви відчуєте весь нездоланний чар цієї сцени. Я застиг на місці; мимовільне почуття подиву й жаху здушило мені горло. «Ворушися, ти! - гримнув на мене найближчий сусід.- Цеп розірвеш!»
Ми все тісніше стискали своє коло довкруг хороводу саламандр. Матроси держали весла напереваги й перемовлялися півголосом - скоріш через те, що була ніч, ніж із остраху, що почують саламандри. «Бігом до них!» - скомандував офіцер. Ми кинулись до розвированого хороводу, і весла глухо загупали по спинах саламандр. Аж тоді перелякані тварини сахнулися до центра кола; декотрі намагались вислизнути поміж веслами і втекти до моря, але удари весел відкидали їх назад, і вони верещали від болю й ляку. Ми зганяли їх веслами досередини, і вони пхалися, тислися, лізли одна на одну. Десятеро матросів затискало їх в огорожі з весел, а ще десятеро штурхали й били веслами тих, котрі силкувались прорватися назовні. Перед нами був суцільний клубок чорного м’яса, що звивалось, корчилось, розпачливо квакало, а на нього сипались глухі удари. Потім між двома веслами відкрився прохід, ним прослизнула одна саламандра - і впала, приголомшена ударом кийка по потилиці; за нею вибігла друга, третя, і за хвилину їх лежало там уже два десятки. «Закрити!» - наказав офіцер, і прохід між веслами зімкнувся. Буллі Біч і метис Дінго почали хапати приголомшених саламандр за лапи й по дві зразу волокти по піску до шлюпок, мов лантухи. Часом безвладне тіло застрягало між камінням, матрос злісно шарпав за ногу, і вона відривалась. «То дарма,- буркав старий Майк, що стояв поруч мене.- Відросте нова». Коли непритомних саламандр повкидали до шлюпок, офіцер сухо сказав: «Давайте далі». І знову на потилиці саламандрам посипались удари кийків. Той офіцер, Белламі на прізвище, був культурний, спокійний чоловік, чудовий шахіст; але на полюванні - чи, краще сказати, на промислі - хіба до сентиментів? Таким способом було схоплено понад двісті приголомшених кийками саламандр; десятків із сім - очевидно, неживих, яких не варт було забирати - лишилося на місці.
На судні спійманих саламандр повкидали в резервуари. Наше судно було старим нафтовим танкером; погано вимиті резервуари тхнули гасом, а на воді в них мінилась райдужна масна плівка. Люки над ними були поздіймані, щоб проходило повітря. Коли туди повкидали саламандр, вода стала схожою на якусь огидну густу юшку з локшиною. Де-не-де там щось кволо, безсило ворушилось, але першого дня саламандр не чіпали, дали їм спокій - хай трохи оклигають. Другого дня прийшли четверо матросів з довгими тичками й заходилися штрикати ними в ту «юшку» (професіональним жаргоном вона й справді називається «суп»); перемішуючи чорні тіла, вони придивлялись, котрі не рухаються чи з котрих відпадає м’ясо, і, підчепивши їх гаками, витягали з резервуару. «Юшка чиста?» - спитав потім капітан. «Чиста, сер!» - «Долийте води!» - «Так, сер!» Таке очищання юшки треба було робити щодня, і за кожним разом доводилось викидати в море від шести до десяти голів «зіпсованого товару», як кажуть на таких суднах; від нашого танкера не відставала зграя великих, ситих акул. Від резервуарів жахливо смерділо; хоч воду час від часу замінювали, вона була жовта, в ній плавав послід саламандр та розмоклі сухарі й мляво ворушились або отупіло лежали, важко дихаючи, чорні тіла. «Цим іще добре,- запевняв старий Майк.- Я бачив, як на одному пароплаві їх перевозили в цистернах з-під бензолу, то там вони всі передохли».
Через шість днів ми вже брали новий товар на острові Наномеа.
Ось який вигляд має торгівля саламандрами - правда, торгівля нелегальна, точніше кажучи, сучасне піратство, що розквітло, так би мовити, за одну ніч. Гадають, що майже чверть усіх купованих саламандр виловлюють таким способом. Є колонії саламандр, на яких синдикатові нерентабельно тримати постійні ферми; на дрібних тихоокеанських островах саламандри розплодилися так, що стали справжнім лихом; тубільці не люблять їх і кажуть, що вони продірявлюють своїми норами та ходами цілі острови. Ось чому й колоніальна влада, і сам синдикат «Саламандра» заплющують очі на таке бандитське плюндрування саламандрячих колоній. Вважають, що піратських суден, спеціально споряджених для вилову саламандр, є близько чотирьохсот. Крім дрібних підприємців, це сучасне корсарство практикують цілі пароплавні компанії, з яких найбільша - «Тихоокеанська торговельна компанія» з правлінням у Дубліні; голова її - вельмишановний містер Чарлз Б. Гарріман. Рік тому справа стояла ще гірше: тоді один бандит-китаєць на ім’я Тенг, що мав троє суден, нападав просто на ферми синдикату і, коли йому чинили опір, не вагався вимордовувати весь персонал; але торік у листопаді всю Тенгову флотилію потопила американська канонерка «Міннетонка» біля острова Мідуей. Відтоді саламандрове піратство прибрало цивілізованіших форм і дедалі розквітає, оскільки усталено певні умови, за дотримання яких його мовчки терплять: так, наприклад, під час наскоку на чуже узбережжя на судні має бути спущений державний прапор, під яким воно плаває; далі - щоб під маскою корсарства не провадились довіз і вивіз інших товарів; щоб виловлених саламандр не продавали по демпінгових цінах, а пускали їх у продаж тільки як другий сорт. У нелегальній торгівлі саламандри йдуть по двадцять-двадцять два долари за голову; їх вважають хоча й нижчими якістю, зате надзвичайно витривалими, оскільки вони змогли пережити нелюдське поводження з ними на піратських суднах. Як кажуть, після такого транспортування лишається живих двадцять п’ять - тридцять процентів виловлених саламандр; але ті, що вижили, можуть витримати
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами, Карел», після закриття браузера.