Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"

Суть міфу

Степан Бандера безпосередньо керував усіма структурами визвольного руху протягом усього часу їхнього існування, включно з УПА під час і після війни.

Факти стисло

Степан Бандера був засновником і Провідником ОУН (революційної) в 1940–1941 роках і Закордонних частин ОУН у 1946–1959 роках. Бандера не міг особисто командувати Українською повстанською армією, оскільки від липня 1941 року перебував у нацистському ув’язненні. УПА почала формуватися тільки у 1942 році. Відмоменту арешту 5 липня 1941 року Бандера фізично не міг керувати ані політичними, ані мілітарними утвореннями націоналістів.

Факти докладніше

10 лютого 1940 року на нараді провідних націоналістів у польському місті Кракові Бандера створив і очолив Революційний Провід ОУН. Він згуртував навколо себе молоде покоління оунівців, яке мало інше бачення стратегії визвольної боротьби, ніж тодішні провідники єдиної ОУН.

На ІІ Великому зборі ОУН у квітні 1941 року організація Бандери остаточно оформилася як окрема під назвою ОУН (революційна). Але в публіцистиці закріпилася назва ОУН(б) від прізвища Бандери на противагу ОУН(м) Андрія Мельника.

Бандера керував революційною ОУН до 5 липня 1941 року, коли його заарештували німці за відмову зректися Акта відновлення Української Держави, проголошеного 30 червня 1940 року.

Василь Івахів — організатор і перший командир УПА

Справу Івахова на посаді Головкома УПА розвивав Дмитро Клячківський

Роман Шухевич — він найдовше був на посаді командира

Останній з могікан. Василь Кук — Головний командир УПА в 1950–1954 рр.

Провідника вивезли до в’язниці Берліна, і відтоді на українських землях побувати йому вже не судилося. Заарештованого Бандеру тимчасово заступив Микола Лебедь.

З кінця 1942 року Волинський крайовий провід ОУН(б) зініціював створення Української повстанської армії.

Попервах повстанськими загонами командував військовий референт цього проводу Василь Івахів — «Сом», «Сонар». Після його загибелі в бою з німецькими окупантами 13 травня 1943 року посаду Головного командира УПА обійняв крайовий провідник ОУН на Волині Дмитро Клячківський — «Клим Савур».

Із грудня 1943 року і до своєї загибелі 5 березня 1950 року УПА очолював Роман Шухевич — «Тарас Чупринка». Ще 13 травня 1943 року його обрали Головою Бюро Проводу ОУН замість Лебедя. Тож із грудня 1943 року керівництво ОУН і УПА перебувало в руках однієї особи.

Останнім провідником українського визвольного руху став Василь Кук — «Леміш», «Василь Коваль», доки його не заарештували чекісти 23 травня 1954 року.

ОУН(б) і УПА апелювали до популярної в народі особистості Степана Бандери. Вони продовжували вважати його за свого провідника, хоч той був за ґратами. Через це членів ОУН і бійців УПА популярно називали бандерівцями.

Сам же Бандера вийшов на волю з нацистського концтабору Заксенгаузен 27 вересня 1944 року, після чого ще деякий час перебував під наглядом німців.

У лютому 1945 року його заочно обрали членом Бюро Проводу ОУН. Коли в лютому 1946 року постали Закордонні частини ОУН, Бандеру обрали головою їхнього Проводу. На цій посаді він залишався до загибелі від рук радянського агента 15 жовтня 1959 року.

Степан Бандера ніколи не був головнокомандувачем УПА. Він очолював Організацію українських націоналістів (революційну) і Закордонні частини ОУН. Українською повстанською армією командували Василь Івахів, Дмитро Клячківський, Роман Шухевич і Василь Кук. Хоча всі вони були соратниками Бандери й визнавали його авторитет, а сам Бандера залишався символом українського визвольного руху, з-за ґрат нацистських в’язниць та таборів він не міг здійснювати жодного оперативного керівництва ОУН чи УПА.

Міф 33. УПА боролася за моноетнічну державу

Природно, щодо різних національностей проводилася різна політика, однак у підсумку Україна мала стати державою україно-націоналістів, моноетнічною державою, і досягти цього можна було тільки шляхом великої крові, дуже сильних репресій проти представників національних меншин.

Суть міфу

Вояки Української повстанської армії організовували масові винищення неукраїнського населення, реалізовуючи свою політичну програму, яка передбачала створення моноетнічної держави, позбавленої національних меншин.

Факти стисло

Українська самостійна соборна держава — такою була мета боротьби українських повстанців, закріплена також і програмними документами. Про те, що її громадянами могли бути лише етнічні українці, мови не було. Більше того, українські підпільники проводили активну інформаційну роботу, спрямовану на представників різних етнічних груп, з метою долучити їх до спільної антинацистської чи антирадянської боротьби. В лавах УПА боролися не лише українці, але й представники інших національностей.

Факти докладніше

Українська повстанська армія створена в кінці 1942 року. Головними її організаторами стали керівники Організації українських націоналістів, а саме її бандерівського крила, тому програмні положення ОУН(б) лягли в основу політичної стратегії УПА.

Революційний провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою виник у лютому 1940 р. Вже у грудні він опублікував першу публічну заяву організації — «Маніфест» до українців та інших народів СРСР про спільну боротьбу за утворення національних держав. Головною метою у ньому проголошувалася боротьба проти радянського окупаційного режиму: «Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини».

Ця боротьба мала принести всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі на свій розсуд. Її цілями також проголошували гідність і свободу людини, свободу совісті, віросповідань та переконань.

Жодних закликів чи то вимог до винищення будь-яких національних меншин маніфест не містив. Навпаки, він завершувався закликом