Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від її вбрання — скромного, без надмірностей моди, тхнуло чарівним ароматом буржуазності. Уявіть собі, що в ангела батько — старий сатана, який відновлюється цією божественною близькістю, і ви матимете уявлення про Пейрада та його дочку. Якби хто-небудь забруднив цей діамант, батько вигадав би для його знищення одну з тих жахливих пасток, в які потрапляли за Реставрації нещасні, що склали свої голови на ешафоті. Тисячі екю було досить для Лідії і Кат, яку вона називала нянею.
Повертаючись вулицею де Муано, Пейрад помітив Контансона; він обігнав його, увійшов першим, почув за собою на сходах кроки свого агента, і провів його до себе перш ніж фламандка висунула свого носа з кухонних дверей. Дзвоник що дзвонив, коли відчиняли ґратчасті двері на четвертому поверсі, де жив гранувальник, попереджав мешканців четвертого й п’ятого поверху про відвідувача. Нема чого й говорити, що після півночі Пейрад закладав дзвоник ватою.
— Що за спішна справа, філософе?
“Філософ” було прізвисько, яке Пейрад дав Контансонові, і цей Епіктет шпигунства цілком заслужив його. Ім’я Контансона приховувало — на жаль! — одне з найстаровинніших імен феодальної Нормандії.
— Та можна заробити щось із десять тисяч.
— Що саме? Політика?
— Ні, дурниці! Барон де Нюсінжен, знаєте, цей патентований злодій, страждає за жінкою, яку він побачив у Венсенському лісі, і треба знайти її йому, або він помре від кохання. Вчора скликали консиліум лікарів, якщо вірити його лакеєві... Я вже видурив у нього тисячу франків під приводом розшуків тієї принцеси...
І Контансон розповів про зустріч Нюсінжена з Естер, додавши, що барон має деякі нові відомості.
— Добре, — сказав Пейрад, — ми знайдемо цю Дульсінею, скажи баронові, щоб він приїхав сьогодні в кареті на Єлисейські поля, авеню Габріель, на ріг алеї Маріньї.
Пейрад випроводив Контансона і постукав до дочки таким способом, як між ними було умовлено. Він увійшов радісно: як тільки йому нарешті трапилася нагода, що дасть йому бажану посаду. Поцілувавши Лідію в лоба, він сів у зручне вольтерівське крісло й сказав їй:
— Заграй мені що-небудь!
Лідія заграла йому фортепіанну п’єсу Бетховена.
— Добре заграла, моя кізочко, — сказав він, становлячи її між колін. — Знаєш, нам уже двадцять один рік! Треба одружуватись, бо нашому батькові понад сімдесят років.
— Я щаслива тут, — відповіла вона.
— Ти любиш тільки мене, мене, такого бридкого, старого? — спитав Пейрад.
— А кого ж мені ще любити?
— Я обідаю з тобою, моя кізочко, попередь про це Кат. Я думаю влаштуватись на посаді і шукати тобі чоловіка, гідного тебе... якого-небудь гарного, талановитого юнака, яким ти колись будеш пишатись...
— До цього часу я бачила тільки одного такого, з яким я хотіла б одружитись.
— Ти бачила такого?
— Так, у Тюїльрі, — відповіла Лідія, — він проходив під руку з графинею де Серізі.
— Його звуть?..
— Люсьєн де Рюбампре... Я сиділа з Кат під липою, ні про що не думаючи. Поруч сиділи дві дами, і одна сказала: “Ось пані де Серізі і красень Люсьєн де Рюбампре”. Я глянула на парочку, на яку дивились дами. “Ах, моя люба, — сказала друга, — є ж такі щасливі жінки!.. Їй усе вибачають, ось оцій, бо вона народжена де Ронкероль, і чоловік її має владу”. “Але, люба моя, — відповіла друга дама, — Люсьєн їй дорого коштує...” Що це означає, тату?
— Це дурниці, які завжди кажуть світські люди, — відповів Пейрад дочці з добродушним виразом. — Можливо, що вони натякали на які-небудь політичні обставини.
— Ну, ви мене запитали, я вам відповідаю. Якщо хочете віддати мене, знайдіть мені чоловіка, що був би схожим на цього юнака.
— Дитина! — відповів батько. — Краса в чоловіків не завжди є ознакою порядності. Юнаки, обдаровані приємною зовнішністю, не зустрічають на початку життя ніяких труднощів, не розвивають своїх талантів, світ їх псує своїми авансами, і пізніше їм доводиться сплачувати проценти за свої переваги!.. Я хотів би знайти для тебе такого чоловіка, якого міщани, багатії й дурні залишають без допомоги й протекції...
— Кого ж це, тату?
— Чоловіка з невідомим талантом... Та добре, люба моя донечко, я маю змогу обшукати всі паризькі мансарди й виконати твоє бажання, давши твоєму коханню такого ж гарного юнака, як той негідник, про якого ти говориш, але з великим майбутнім, — одного з людей, призначених для слави й багатства... О, я й не подумав ось про що: у мене, очевидно, є ціла отара племінників, а серед них, можливо, знайдеться гідний тебе!.. Я напишу, або скажу написати в Прованс!
Дивна річ! Саме в цю хвилину юнак, що вмирав з голоду й утоми, ідучи пішки з департаменту Воклюз, один із племінників Канкоеля, входив у Париж повз італійську заставу, шукаючи свого дядька. У мріях сім’ї, яка нічого не знала про долю цього дядька, Пейрад був предметом надії: думали, що він повернувся з Індії мільйонером! Під впливом таких родинних мрій, один із внучатих племінників на ім’я Теодоз, вирушив у навколосвітню подорож, шукаючи свого фантастичного дядька.
Втішившись протягом кількох годин радощами батьківства, помивши й пофарбувавши волосся (пудра була його маскуванням), Пейрад, одягнений
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак», після закриття браузера.