Читати книгу - "Стара хвороба"

Стояло літо, найчудовіша пора року, коли й сорок підупалих духом нещасних можуть відчути раптом жагу оновленого життя. Отож літо, а надто атмосфера загального схвалення потроху запаморочили Зулейсі голову.

Якось увечері вона сказала Юсуфу:

— Мені вже страшенно набридло жити поряд з протокою. Якщо хочете, переїдьмо в яке-небудь інше місце…

І вже наступного дня, зібравши валізи, вони перебралися на Бююкада.

Зулейху було не впізнати — вона ніби одужувала після серйозної хвороби.

Силіфке вивітрився з пам’яті, від прожитих там п’яти років залишилися лише неясні спогади.

Іншими стали і її спогади про батька. Вона більше не страждала, згадуючи ті гіркі дні біля ліжка хворого, і навіть дивувалася, як же швидко закінчилася та ідилія, що, як їй здавалося, мала заповнити все її життя. І як швидко забулося її горе…

Спогади про Гьольюзю стали для неї ніби декораціями для ролі дівчини з села, яку вона обрала для себе. Зараз усе, що вона бачила там — і неозоре море туману, котрий розстилався перед вікнами особняка взимку, і дощі, і невимовний смуток, що огортав її серце, коли вони дивилися з берегів Ташуджу на відкрите море, — живило її фантазію. З набутих вражень вона вигадувала для своїх слухачів історії, не згірші за ті, які пишуть у романах.

Її чоловік ніби був задоволений, хоча трохи й губився в цьому натовпі. Його тішило, що він не помилився в своїх припущеннях, проте він і гадки не мав, до чого могли довести ці зміни його Зулейху, а та знов упадала в крайнощі.

Юсуф, який досі вважав, що він у Силіфке і найбільш прогресивний, і добі потрапляє, серед місцевої публіки почувався скуто, конфузився, боявся в чомусь помилитися і тим викликати загальне глузування. Та йому дуже не хотілося показати себе неотесаним провінціалом, новачком. Гордий від природи, він намагався не подати знаку, що насправді почувається серед нового оточення ні в сих ні в тих, а тому часом поводився різко і загонисто, і з боку могло здатися, ніби це люди навколо йому неприємні.

Він за чисту монету сприймав усе, що бачив у вищому світі, щиро погоджуючись із тим, що нинішня боротьба за оновлення — справа не менш свята, ніж колишня боротьба за незалежність.

Та Юсуфу не подобалося в чоловіках і жінках з нового товариства, що їздили з ними на морські прогулянки, як вони аж надто вільно і розкуто (сказати б, безсоромно) поводяться. Вони дозволяли собі забагато не тільки в розмовах, чим обурювали й дратували Юсуфа, а ще його Зулейха перейняла їхню розпусну поведінку, яка так не пасувала до її звичайно гордовитого і серйозного вигляду… Іншим часом вона б упала в його очах, та зараз Юсуф змусив себе повірити, що все це — неминучі культурні зміни нової доби, і, коли його раптом ледь не перекорчувало від того оточення, все ж терпів, картаючи себе, що відстав од часу.

Взимку Зулейха повернулася в Силіфке зовсім іншою людиною. Вона тепер не бажала й далі залишатися в особняку і дивувалася, як змогла жити тут так довго.

Хоча Енісе-ханим і намагалася нерішуче заперечити проти такого рішення, але вони переїхали до великого будинку в містечку, відкрили салон для родин вищих чиновників, для молодих людей, які приїхали до нових установ зі Стамбула, почесних гостей, що інколи навідувалися в Силіфке. Там були танці, грали в бридж, і Зулейха з радістю керувала цим салоном, геть забувши про колишнє своє презирство.

Яка різниця, ким були їхні гості? Вона потребувала тепер, щоб довкола неї вирувало й кипіло життя.

А Юсуф? Він і сам давно мріяв про щось подібне. Хай там як, але це було в тисячу разів краще за ті жахливі медові місяці, які вони простирчали в особняку минулої зими. Крім того, це був його шанс нарешті повернутися в політику.

І доки Зулейха балювала, танцювала та грала в бридж, Юсуф зі своїми колишніми прибічниками тим часом замислив змову проти делегації району.

Зулейсі ці чоловікові ініціативи були зовсім не до вподоби. Друзі Юсуфа, хоч коли б вони завітали, завжди порушували усталену гармонію її салону. Зулейху дратувало в них геть усе: і їхній одяг, і надто розв’язна поведінка, і їхнє постійне патякання та хворобливе смакування пліток.

До того ж Зулейха вважала, що тільки з дурного розуму можна затівати такий безглуздий політичний переворот у районі. Хоча б уже на рівні держави, коли за це й справді можна накласти головою або ж вік потім гибіти у вигнанні. А тут що? Просто смішно дивитися на цю мишачу метушню за вулички невеликого містечка, його річечки, купи сміття і мізерний бюджет.

Їй здавалося принизливим збирати довкола себе нікчемних, ні до чого не придатних людей заради того, щоб далі скандалити з такими самими. Навіть якби йому все вдалося, навіщо їй це? Адже вона зовсім не прагнула бути дружиною нікчемного голови малолюдного містечка.

Зулейха і Юсуф, здавалося, створили якийсь новий сучасний тип сім’ї. Так воно й було насправді. Їх не пов’язувало ні кохання, ні будь-яке інше почуття — спільні страхи чи горе, що звичайно об’єднують людей. Вони жили як зовсім чужі люди. Але оточенню здавалося, що між ними панує цілковите взаєморозуміння.

День за днем рейвах з політикою в районі робив провалля між ними все ширшим, припинити сварку обом скоро стало несила, адже була вона капризом двох людей, які не кохали одне одного.

Аж надто ущипливою бувала Зулейха, коли критикувала чоловіка. Не мав уже колишньої витримки й Юсуф. Він більше не терпів її зневагу, кпини, постійні образи, тому, хоча й далі поводився з дружиною лагідно і м’яко, іноді за потреби відповідав їй доволі різко.

І нарешті, після того стамбульського літа вони дуже посварилися. Зулейсі, бачте, забракло цілолітніх розваг; їй забаглося подорожі зимовою Європою. Юсуф не погодився, пославшись на невідкладні справи в маєтку. Їхній салон у Силіфке лишався таким, як і рік тому, але вони тепер повсякдень дратували й мучили одне одного.

У багатьох молодих сім’ях, щастю яких заздрять усі довкола, насправді чиниться те саме, отже, такі сварки для подружжя самі по собі не страшні. Але ці двоє недоторкливих гордівників ніколи не були схожими на інших.

Вже не згадати, через яку дрібницю, але якось Зулейха пригрозила Юсуфові розлученням. Нічого дивного — й такі погрози у багатьох сім’ях лунають мало не щодня, і якби