Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Дона Норма намагалася все зробити, щоб полегшити Флор життя протягом усього цього неспокійного періоду; жінка всіляко втішала і підбадьорювала її. Вона допомагала залагодити всі проблеми й у всьому підтримувала.

Насамперед дона Норма не давала їй зневіритися та занепасти духом. Флор докладно розповіла всю свою сумну історію, а дона Норма зацікавлено розпитувала — їй хотілося знати все до найменших дрібниць від початку до кінця. Флор страждала, їй здавалося, що весь світ дізнався про її, як делікатно висловилася тітка Літа, «поганий вчинок», мовляв, складалося враження, ніби в неї на чолі випалили тавро легковажної розпусниці.

— Послухай, дівчинко, не мели дурниць… Ну от хто знає, що ти йому віддалася? Четверо-п’ятеро людей, ну хай шестеро, від сили, але то вже точно максимум… Та навіть повінчатись у фаті ти собі спокійно можеш, якщо захочеш. Та що кому до того, врешті-решт! Крім того, мати твоя поїхала з міста, от вона справді могла прийти до церкви і влаштувати скандал…

Флор соромилася своєї ганьби, свого негідного вчинку, та що ж уже вдієш. А для дони Норми весь цей гаданий кінець світу не вартий був виїденого яйця.

— Облиш, у наш час кожні дві дівчини з трьох віддаються до весілля, до того ж із найпристойніших родин, моя люба…

Вона навела кілька курйозних і дуже втішних для Флор прикладів. Скажімо, донька університетського професора, хіба ти не чула, як вона перед весіллям узагалі віддалася другові нареченого, розірвала заручини, втекла з ним і таємно обвінчалась? А зараз ота панійка належить до самісіньких вершків суспільства, що про них у газетах пишуть: «Дона така-то влаштувала прийом… і все таке…»? Ну а про суддівську доньку ти теж не чула? Її сторож заскочив на гарячому за маяком у Баррі, де вона — ну ти розумієш — зі своїм нареченим… — добре, хоч зі своїм! Сторож, теж молодець, не здав їх поліції, й то лише тому, що кавалер його підкупив. Правда, потім це не завадило тому сторожеві хизуватися трусиками дівчини, до слова кажучи, розкішними, з чорним мереживом. І навіть попри все це дефіле спідньої білизни, вона не посоромилася вінчатися у вельоні, віночку і білосніжній сукні: жінка мала і хороший смак, і гроші. А ота ціпочка — її батько ще прискіпливіше за дону Розилду наглядав за доньками, не випускав з дому і не зводив із них очей, — так от, хіба ти не чула, як її застукали в кущах з одруженим чоловіком, іще й батьківським кумом? І нічого, згодом вона вийшла заміж за бідняка і під гаслом «що більше, то краще» наставляє йому роги і, віриш, не гребує ні парубками, ні одруженими, ні багатими, ні бідними. «Насправді багато дівчат, люба моя, тільки тому до весілля й не віддаються, бо й гадки не мають про те, яка це насолода, або ж наречений не наполягає. Зрештою, до весілля чи після весілля, яке це має значення?»

Таким чином дона Норма не лише трохи заспокоїла Флор, переконавши її в тому, що не такий уже й великий гріх вона вчинила, а й допомогла придбати все необхідне для створення домашнього затишку, від меблів до різного побутового дріб’язку. Серед них і коване ліжко, оздоблене гравюрою ручної роботи, перекуплене у Жорже Тарраппа, власника антикварної крамниці на вулиці Руї Барбози і — хто б сумнівався — приятеля дони Норми. Жорже Тарраппа виявився дуже привітним високим червонощоким сирійцем майже апоплектичного вигляду; дізнавшись про весілля Флор, він подарував їй набір лікерних чарок. Від себе дона Норма подарувала їй кілька першокласних махрових рушників. Окрім того, вона майже за безцінь продала Флор чудове покривало з блакитного сатину з візерунком у вигляді фіолетових гілок гліцинії та лілій. Цю дорогу річ доні Нормі подарували на весілля її дядько з тіткою, які мешкають у Ріо. Втім, недовірливий Зе Сампайо з першого погляду зненавидів цей подарунок; на його думку, лілові гілки на покривалі занадто нагадували похоронну опону. Через це кляте покривало вони мало не посварилися першої ж шлюбної ночі. Якби дона Норма не згорала тоді від цікавості дізнатися, що буде далі в тих незвіданих просторах любощів, вона б достойно відповіла на помисливість Зе Сампайо, який не заспокоївся доти, доки покривало не зникло з його поля зору назавжди. Ним більше не користувалися, і воно залишилося абсолютно нове. До слова, на вулиці Чилі за таке покривало можна було б вторгувати чималу суму.

Ну і якщо вже зайшлося про покрівці, то варто зауважити, що єдиним внеском Гульвіси в сімейний затишок була клаптикова ковдра — колективний витвір дівчат із борделю Інасії. Всі вони були палкі шанувальниці нареченого, зокрема і сама господиня, мулатка з подзьобаним віспою обличчям, наймолодша, проте чи не найдосвідченіша власниця подібних закладів Баїї. Час до часу Гульвіса опинявся в її ліжку і днями, а то і тижнями міг звідти не вилазити.

Ну хіба ж Гульвіса винен, що його внесок виявився такий мізерний порівняно з заощадженнями Флор, що вона їх накопичувала роками, хіба ж винен, що ті заощадження так швидко закінчилися? Він дуже хотів би взяти на себе всі витрати, принаймні більшу частину, і не жалів задля цього сил. Ніколи ще його друзяки не бачили його таким напруженим і зосередженим за столом казино, проте «17» — його улюблена число — випадало вкрай рідко, складалось враження, ніби його взагалі вилучили. Гульвіса шукав щастя і в рулетці, і в блек-джеку, і в бакарі. Втім, хоч як він старався, все було марно, доля відверталася від нього і йому все ніяк не фортунило. Уже не було в кого позичати, хіба що у власної нареченої, от у неї він і попросив кругленьку суму.

— Бути не може, щоб мені ще й сьогодні не пощастило. До ранку я привезу таку тачку грошей, що ти пів-Баїї зможеш купити, ще й на ящик шампанського для весільного бенкету залишиться.

Утім, Гульвіса так і не приніс ані грошей, ані шампанського. Йому і справді не щастило.

Шампанське було тільки на святкуванні з нагоди укладення цивільного шлюбу, що його влаштували в домі дядька Порту і тітоньки Літи. Талес Порту врочисто відкоркував пляшку, а суддя виголосив промову за здоров’я та добробут молодих. Вінчання теж було скромне і