Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

Уявіть собі моє здивування, коли я достатньо виріс, аби полишити вигадані світи та їхні мапи у дитинстві, й збагнув, що карти реального світу колись виглядали інакше. До речі, відносно нещодавно.

Коли я був малим, я собі й уявити не міг, що на мапі Європи Пізнього льодовикового періоду існувала справжнісінька Атлантида, реальний край зі справжніми річками та пагорбами. Земля, яка пішла в забуття, коли море піднялося. Широченні простори посеред сучасного Північного моря, де мисливці льодовикового періоду полювали на мамонтів, північних оленів та іншу дичину. Ім’я окутаної міфами землі відгукнулося в одному старому шлягері, який я почув у дитинстві та який розпочинає цей розділ.

Мартін Нільссон мимохідь оспівує цей край у пісні «Старе Північне море», яка у виконанні Гаррі Бранделіуса частенько лунала з дідусевого та бабусиного грамофона у моїх дитячих літах. Доґґер-банка, мілина, яку минають моряки із пісні, – це колишні пагорби древнього Доґґерленду, які стирчали з рівнинного краю, що колись простягався на території сучасного Північного моря. Але у дитинстві я цього знати не міг. Про Доґґерленд у школі не вчили. Цьому є природне пояснення. Навіть коли в 1988-му я отримав атестат, термін «Доґґерленд» увійде в ужиток іще за кілька років.

Деякі називають Доґґерленд «Атлантидою Північного моря». Атлантида з легенд, очевидно, ніколи не виходила за межі фантазії Платона, а Доґґерленд же існував насправді, не так далеко від рідних для мене теренів.

Річ у тім, що ця місцина була серцем континенту для європейців льодовикового періоду. Доґґерленд, судячи з усього, був ідилічним краєм, багатим на здобич і ягідні кущі. Домівкою не лише для наших прабатьків, а й для неандертальців. Утім прадомівка європейців приречена на катастрофічне зникнення, на тлі якого легенди про падіння Атлантиди можуть лишень бліднути. До цього не причетні ані НЛО, ані прибулі з космосу єгиптяни, вистачило звичайнісінької зміни клімату. А сталося це лишень 7000 років тому. Або навіть раніше. Лишень декілька тисячоліть тоді відділяло світ від зведення Стоунхенджу та інших стародавніх кам’яних пам’яток Європи.

Нехай англійський письменник-фантаст Герберт Веллс понесе нас у втрачений край крізь двері своєї новели «Кам’яна доба», що вийшла у світ у 1897 році. Сюжет відбувається

«[...] за часів, коли можна було пройти з Франції (як ми нині її називаємо) в Англію, не замочивши ніг. Коли широка Темза ліниво несла свої води між багнистих берегів назустріч своєму батькові, Рейну, перетинала широченний край, який тепер перебуває під водою, що відомий нам як Північне море. [...] П’ятдесят тисяч років збігло відтоді, п’ятдесят тисяч, якщо підрахунки геологів правильні».

Доґґерленд пов’язував сучасну Англію не лише із Францією, а й із Німеччиною та Данією. За найбільших розмірів, наприкінці минулого льодовикового періоду, майже 20 000 років тому, ця земля простягалася від протоки Ла-Манш до місця, де сьогодні розташовані Шетландські та Оркнейські острови. Між Доґґерлендом і Норвегією протікала затока, що зветься Норвезький жолоб.

Варто пам’ятати, що рівень тодішнього моря був на 120 метрів нижчим за сучасний, адже вода була заручником льодовиків. Окрім того, Північне море – молоде та передусім відносно мілководне, завглибшки в середньому 93 метри (коли світові океани, для порівняння, завглибшки у середньому 3700 метрів). А південна його частина не глибше п’ятдесяти метрів. Саме тому не складно уявити, що впродовж льодовикового періоду на теренах Північного моря переважно простягалася суша.

Крига ніколи не повивала Доґґерленд повністю, навіть за найбільшого поширення льодовикових щитів, коли вона притиснула Північну Англію та Шотландію, разом із, певна річ, Скандинавським півостровом. Південна Англія та Доґґерленд за тієї доби, навпаки, були позбавлені криги тундрою. Приблизно 12 000 років тому, коли температура почала рости, а льодовиковий період закінчувався, північний берег Доґґерленду складався з низинних багнистих угідь із лагунами, маршами[20], трясовинами, озерами та річками. Доґґерленд наскрізь пронизували Рейн і його тодішня притока – Темза.

На цих теренах мисливці-збирачі й кочівники кам’яної доби полювали на мамонтів, північних оленів, птахів та інших тварин, збирали ягоди й лісові горіхи. Доґґерленд завиграшки міг бути найбагатшим мисливським угіддям усієї тогочасної Європи. Люди ж уперше з’явились у тамтешніх краях, очевидно, приблизно 15 000 років тому.

Назву регіонові аж на початку 1990-х дала британська археологиня Бріоні Кольз. Термін «Доґґерленд» походить від уже згаданої назви, яку, своєю чергою, використовували нідерландські рибалки, починаючи з XIV століття, коли виходили у Північне море, – Доґґер-банка. Але ці піщані мілини, бувши найвищою точкою колишнього Доґґерленду, могли й зватися Доґґер-пагорби. Звідти місцеві мисливці поглядали вдалечінь на тамтешні рівнини.

Бріоні Кольз теж склала ймовірну карту місцевості. Саме її дослідження регіону викликали інтерес широкого загалу до прадавнього Доґґерленду.

Розуміння, що Доґґерленд колись існував, у сучасних людей з’явилось у XIX столітті, коли нідерландські рибалки, що зазвичай вели промисел у прибережних ділянках, почали ловлю риби у Північному морі тралами[21]. На їхній подив, у сітках з’являлися доволі незвичні предмети: величезні мамонтові бивні, залишки древніх носорогів, печерних левів та інших давно вимерлих тварин. На жаль, вилов такого штибу часто викидали назад у море, адже тогочасних рибалок рідко коли цікавило таке сміття. Вони переймалися важливішими речами, наприклад утриманням своїх родин.

У 1931 році траулер на ім’я «Колінда», плаваючи за 40 кілометрів віддалік англійського узбережжя, випадково витягнув грудку торфу. Виявилося, що всередині містилося зазубрене вістря гарпуна, зробленого з рогу, завдовжки понад 20 сантиметрів. Установлений вік предмета – близько 12 000 років, час коли місцина під кілем траулера була тундрою.

Британські археологи вмовили капітана траулера вирушити до місцини, де моряки виловили гарпун. Дослідники взяли зразки торфу з морського дна й дослідили його за допомогою нового для того часу методу – спорово-пилкового аналізу. Результат показав, що пилок, який містив торф, має не зовсім морське походження, а радше прісноводне. Окрім того, зразки пилку були ідентичними пилкові, знайденого вздовж узбережжя Північного моря, на суходолі. Отже, стало зрозуміло, що в південній частині Північного моря колись простягалися звичайнісінькі рівнини – мисливські угіддя кам’яної доби.

Гіпотетична мапа місця, що сьогодні зветься Доґґерленд, складена Климентом Рейдом. Карта Рейда, яку він опублікував у 1913 році у своїй книжці «Submerged forests» («Затонулі ліси»), виявилася на диво точною. На карті, зокрема, зображено, як Темза притікала до Рейну, задовго до впадання в Північне море

Вивчили й інші залишки тогочасних рослин. Виявилося, що до затоплення морем, тундру доби льодовикового періоду вкривала пишна зелень: великі листяні ліси, де ріс дуб, береза, в’яз, верба та ліщина.