Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Фелікс розплився у посмішці, Стелла разом з ним, хтось замугикав, хтось посміхнувся. Всі чудово розуміли, що мова йшла про Злату, і їй від того стало дуже незатишно. Поведінка старого пастора її обурила.

Злата раділа, що зараз темно і ніхто не побачить, як рум'янець залив її обличчя. Вона поглянула нишком на Артура. Він похмуро дивився в багаття, обличчя було зосереджене. Злата не могла здогадатися, що саме він відчував в цей момент, але такі випади його точно не радували. Він міг відповісти, але мовчав. Мабуть, не хотів грубити.

— А я думаю, що якби Артура цікавив ЛИШЕ його "мотив", то він би не купував морозиво для всіх, — сказав лисий хлопець. — Купив би пару пачок і все, їм би вистачило. А він подумав про всіх нас, і мені приємно, що про мене він теж подумав. І я — теж мотив. Дякую, Артуре.

— На здоров'я, — відповів Артур і поглянув на лисого, котрий сидів навпроти нього.

— Так, — погодився Борис. — Дякую. В кінці трудового дня приємно отримати смачний сюрприз.

— А сам чого не їси? — запитав Ніколас у Артура.

— Ми в Лубнах перед виїздом їли.

— О, то це прямо з Лубен? І не розтало?— здивувався той.

— Артур не їхав, а летів, — Фелікс знову "куснув". Матвій глянув на Артура, що сидів поруч, як чорна хмара. До нього Матвій завжди ставився дружньо. Можливо тому, що свого часу вони разом їздили до Німеччини, а можливо тому, що Артура він визнавав лідером. Як би там не було, Матвій вирішив переключити увагу батька на іншу тему, підвівся і звернувся до нього.

— Тату, мені треба з тобою поговорити. Тут виникли певні питання, потрібне твоє втручання. Ми можемо поговорити на самоті?

— Так.

Вони відійшли. Стелла сіла біля Зіни. Запанувала тиша. Лише вогонь потріскував в центрі. Олексій поклав руку на спину сину.

— Артуре, я залишив теку в машині. Відкриєш? — Артур підвівся й пішов з батьком до машини.

— Не звертай уваги, — сказав він сину тихо.

— Я не звертаю. Але якась дивна поведінка, погодься, як для пастора. Не можна без цих натяків? В його розумінні що, невіруючі не здатні на сильні почуття?

— Без Бога ніщо не може бути сильним, Артуре.

— То що? Халдеї не здатні кохати?

— Здатні, але віруючі ставляться до стосунків більш відповідально. Вони ретельно обирають собі пару один раз і на все життя. Без зміни партнерів і цивільних шлюбів.

— А якщо люди не підійдуть одне одному в ліжку? Тільки не кажи, що такого не буває. Таке буває, і досить часто. Ти знаєш.

— Артуре. Це — складна тема, і я зараз не маю сил її обговорювати. Просто знай: я дуже радий, що Злата — жива. Я радий за неї і за тебе, бо звістка про її смерть тоді дуже змінила тебе. І мені б хотілося, щоб ви не наробили помилок. Щоб ТИ не наробив помилок. Я теж був молодим і знаю, як легко зробити невірний крок. Дуже тебе прошу, будь мудрим.

— Я тебе почув. Не хвилюйся, я не планую оволодівати нею негайно і у будь-який спосіб.

— Тебе Зіна не відпустить зробити щось подібне, — батько втомлено усміхнувся. — Будь із нею терплячим. Розумію, що надмірна увага з боку Зіни тобі не подобається, поясни їй пом'якше, що між вами нічого не може бути.

— Сумніваюся що вона зрозуміє. Хоча маю аргумент, — Артур дістав теку з машини і дав батьку.

— Який?

— Я халдей, а з халдеями не одружуються.

— Стережись. Вона почне активно тебе євангелізувати, в стилі своєї тітки. Твоя нервова система може не витримати.

Артур засміявся. Батько попрощався й пішов у спальний корпус відпочивати. Постійні поїздки і зустрічі його втомили. Артур повернувся до вогнища. Його місце було зайняте Феліксом.

— Де Олексій? — запитав Фелікс.

— Пішов відпочивати, — Артур сів біля німців на колоду.— Матвію, а ти не думав зробити стаціонарне кострище? — запитав він несподівано.

— Стаціонарне?

— Ну, викласти з каменю коло для багаття, плиткою — майданчик довкола, щоб не місити ногами бруд, лавки чи колоди ці самі для сидіння, навколо якісь рослини посадити. Таке собі місце, де можна посидіти ввечері. Посмажити хліб чи зефір під час табору. Дітям таке має сподобатись.

— Прикольна ідея, — Матвій похитав головою. — Ти можеш намалювати ескіз?

— Художник з мене так собі, хіба що схематично.

— У нас лишився натуральний камінь, для декору кострища — вистачить, — сказав Борис. — потрібно лише цеглу купити вогнетривку, і це цілком реально зробити.

— А ще можна решітку знайти або зробити, буде таке собі барбекю — додав Ніколас.

— Так, можна це зробити, — погодився Фелікс.

— А Ніла не буде проти? — поцікавилася Стелла.

— Не думаю, — відповів Матвій. — Мамі має сподобатися така ідея.

— Артуре, може заграєш? — не вгавала Зіна.

— Не хочеться.

— Ну, будь ласка…

— Ні.

— Але чому? Ти ж чудового граєш, я пам'ятаю, — Зіна вчепилася в нього благальним поглядом.

— Я знаю лише халдейські пісні. Жодної вашої.

— Ну, ти ж можеш вибрати щось нейтральне, — підтримав старший німець, передаючи йому гітару. — Давай, я теж пам'ятаю, як ти граєш. Ти, коли був у нас, таку гарну пісню співав. Ти ще казав, що то якийсь відомий у вас тут гурт. Батько колись написав вірші, а син потім написав музику. Я б із задоволенням її послухав ще раз. Пам'ятаєш?— Ніколас усміхнувся. Він не просто так згадав про цю пісню…

— Пам'ятаю.

Артур взяв гітару, акорд, другий. Звук йому не сподобався.

— Треба струни налаштувати...

— У мене є тюнер, зараз принесу, — Матвій хотів підвестися, але Артур зупинив його, притримавши рукою за передпліччя.

— Не треба. Навіщо тюнер, якщо у нас тут присутня людина з абсолютним музичним слухом? — при цих його словах Зіна розпливлася у повній обожнювання усмішці, вона аж стрибала на стільці, махаючи закохано віями. Вона подумала, що він говорить про себе, і всім своїм виглядом виражала згоду з цією фразою. Але Артур, несподівано поглянув на Злату і звернувся до неї.