Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Денис відчинив ворота, запустив машину і зачинив їх.

Коли чоловіки вийшли з авто, Стелла вже зустрічала їх на порозі.

— З поверненням! Як з'їздили?

— Слава Богу, все чудово! — відповів Фелікс.

— Слава Богу, — повторила літня жінка. — Будете вечеряти?

— О, ні, дякую. Нас дуже добре пригощали у брата Петра. До речі, його менша донька цієї неділі виходить заміж. Нас всіх запрошено на весілля, — засміявся Фелікс.

— О, яка новина!

— Так.

— Це ж… це ж вже післязавтра!

— Так, Стелло, післязавтра. Поїдемо рано вранці, візьмемо участь у зібранні, і потім вже буде церемонія.

— Увечері назад?

— Не думаю, що НАС так швидко відпустять, — засміявся знову Фелікс.

— Олексію, ви теж будете на весіллі?

— Так, я теж отримав запрошення.

— А ваш син? — запитала Стелла, спостерігаючи за тим, як Артур пішов від них до багаття, тримаючи в руках великий пакет.— Чи таких, як він, не запрошують?

— Ну чому ж не запрошують? Навпаки, його дуже хочуть всі побачити знову. Він теж отримав запрошення і від нареченої і від її матері, але я не знаю, чи Артур поїде.

— А вони знають, що він невіруючий?

— Знають.

Звісно, вони знали що син Олексія — халдей, оскільки той димів майже весь час їхнього перебування в Лубнах, але Артур ВСЕ ОДНО всім подобався.

Його усмішка змушувала червоніти і молодших сестер і старших.

Коли він попросив води одразу по приїзді, то молода сестра, котра принесла йому склянку з водою, як зачарована стояла біля нього і розглядала, ніби когось нереального. Він подякував, і коли простягнув порожню склянку назад — вона, задумавшись, не одразу зрозуміла, що він звертається до неї. Здригнулась, взяла склянку і, почервонівши, пішла. Так, його син подобався людям. Особливо жінкам.

На Артура всі озирались, його важко було не помітити. Високий, дуже вродливий (схожий на свого діда в молоді роки). Поводився він дуже чемно і стримано, підтримував розмови на різні теми, і коли присутні чули його зізнання, що він не один з них — на обличчях читалося розчарування. Особливо у сестер. І неодмінне бажання наставити його на шлях спасіння.

Олексій мовчки дивився на всі ці циклічні вистави на кожному новому місці. Був дуже вдячний сину за стриманість, що не починав жартувати і говорити про атеїзм чи інші релігії, зокрема пастафаріанство (релігія, де основним божеством є Летюче Локши́нне Чудовисько, заснована фізиком Боббі Гендерсоном 2005 року на знак протесту проти рішення департаменту освіти штату Канзас, що вимагало ввести у шкільний курс концепції “розумного задуму” як альтернативу еволюційному вченню), яким він дуже любив подражнити братів, котрі траплялися йому в домі батька. Слабкі у вірі просто впадали в ступор.

Причина теперішньої зміни в поведінці була тут, у Решетилівці. Невисока худорлява дівчина з синіми очима.

Олексій бачив руку Бога в новій зустрічі Артура і Злати, та шкодував про те, що за ці роки син так і не увірував, навпаки, обізлився, не прийшов до Бога, а звинуватив Його, і цінності в нього досі не біблійні, а тілесні та гріховні.

Тепер, зустрівши Злату, Артур її не відпустить, він зробить її своєю. Його бажання мати цю дівчину завжди було сильним, і неможливість отримати бажане отруювали життя, а тепер він чітко бачить свою ціль. Артура не зупинити. І, судячи з того, що він вже бачив, дівчина абсолютно не буде проти. Та чи не набридне йому вона? Чи не втратить він цікавість до неї, коли отримає бажане? Невідомо.

Стелла ж думала приблизно так само, але без далекоглядних прогнозів. Вона усвідомлювала, що в пансіонаті залишаються халдеї. Багато халдеїв. Це дуже недобре. Дуже. І це змушувало її хвилюватися.

— То що, поїдуть не всі? А як же цих невіруючих лишити тут самих? Невідомо що тут буде!

— Комусь доведеться лишитися. Обговоримо це завтра, — спокійно відповів Олексій.

Наближаючись до вогнища, Артур вихопив поглядом постать Злати з усіх присутніх. Він помітив її одразу, ледь машина в'їхала на подвір'я. Вона озирнулася в його бік, вони зустрілись поглядами і на її губах заграла легка усмішка, очі засяяли. Видно було, що Злата рада його бачити, трохи нервує, але ховати симпатію — це ж все одно, що намагатися заховати дим. Він усміхнувся у відповідь. Вона тут, його Сонечко. Сьогодні вона не заснула стомлена, можливо, вони пізніше зможуть поговорити.

Підійшовши до вільного стільчика, привітався і сів біля Матвія. Мимоволі поглянув на Злату, вона засоромилась і відвела погляд.

Петер дограв пісню, зробив фінальний акорд.

— Артуре, а заграй і ти щось, — Зіна підсіла до нього. Вона вже забула про свої ранкові сльози, лиш побачила Артура. Зіна вирішила, що відтепер буде задавати питання про його вподобання, і більше не буде в неї таких промахів, як сьогодні вранці. Ця Злата — вона їй не суперниця. У неї, Зіни, нема шрамів, всі пальці і вона незаймана. Вона краща. Бо Зіна вже навела довідки про цю "страшну", подзвонила знайомій в Житомир, та розповіла їй багато чого про родину цієї художниці, і тепер вона має чим відвадити Злату від її Артура. Якщо та буде настирною, то Зіна все йому розповість про цю розпусну дівку, яка не варта її Артура.

— Це — погана ідея, — Артур усміхнувся, але відсторонитися від дівчини не було куди, тому, відсунувшись на скільки міг, він повернувся в сторону Матвія.— А я не з порожніми руками, ось, пригощайтесь, морозиво.

— Клас! Супер! — всі оживилися. Пакет пішов по колу, де всі присутні брали собі пачку-конус і передавали далі.

До них підійшли Фелікс, Олексій і Стелла. Зіна, прийнявши пакет з рук Максима, подала його своїй тітці.

— О, дякую, — Стелла дістала і відкрила пачку, — це так приємно, Феліксе Антоновичу, що ви не забули про нас і привезли всім гостинці.

— Ну, взагалі-то, це – Артур, — відповів Фелікс. — У нього тут є свій мотив для гостинців.