Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Наступні декілька годин проводжу в роздумах у ванній. Картати себе за те, в чому я не винна, це просто моя стихія. Я згадую все, що сталось декілька років тому, і ніяк не можу зрозуміти одного. Коли все пішло шкереберть? Чому я була такою сліпою, що не помічала очевидного? Я довірилась людині, якій в ідеалі краще зовсім не довіряти. І до чого це привело? Депресія, страх та недовіра до інших. А тепер він пише, що ввечері хочу зустрітись і поговорити. Про що? Про що нам говорити?

Але я прекрасно розумію, що якщо сьогодні не зустрінусь, то завтра він піде в компанію, а цього мені точно не треба. 

Раптом мені приходить смс:

"Я буду в тебе об 19:00. Чекай мене. – Ярослав. "

Від однієї думки, що я знову зустрінусь з ним стає моторошно, але я повинна переступити через себе.

У мене є ще дві години, аби налаштуватись на цю "бажану" зустріч і довести до ладу себе та свої думки.

Денис

Весь час я думав про Емілію. Не розумію чому, але в мене погане передчуття на рахунок тієї зустрічі. Можливо варто набрати їй чи відправити смс.

Від моїх думок мене відвертає стукіт у двері.

– Ден, це я, – в кабінет заходить Тимофій.

– Заходь. Що там? Є новини від Бжожовського?

– Загалом, так. Я дещо дізнався. Дехто з кола спілкування пана Каспера повідомив, що він вирішив розірвати нашу співпрацю, бо знайшов, цитую "перспективнішу компанію, яка досягне більшого аніж ми", і плюс до всього, вкладатиме він менше, ніж вкладав в нас, проте отримувати буде більше ніж отримував від нас. Іншим словом, знайшов більш вигідну пропозицію.

– Ну, зрозуміло. Все-таки я зустрінусь з ним, і поговорю про все. Нехай він повідомить особисто про таке рішення, а не через своїх юристів. Є ще щось що я повинен знати? – щиро надіюсь, що більше нічого не сталось, бо не на жарт вимотався.

– Ні, це все. На рахунок зустрічі, то Каспер за декілька днів повинен прилетіти в Україну, думаю тоді я вам і влаштую зустріч.

– Дякую тобі, Тім.

Дивлюсь на годинник... 18:56

– Раз проблем більше немає, скажи всім, що можуть йти додому, – промовляю до Тимофія. Варто закінчувати сьогоднішній робочий день.

– Так, звісно. Ти теж відпочинь, сьогодні був доволі важкий та нервовий день, –  каже Тіма, а я мимоволі згадую Емілію. 

Схоже, що її важкий і нервовий день тільки починається... Думаю я повинен теж дещо зробити.

Емілія

На годиннику рівно 19:00 і звісно відразу я чую стук у двері. Так, його пунктуальності може кожен позаздрити. Мені давно не було так страшно, як зараз. Хочу вже відкривати двері, як раптом приходить смс повідомлення. Швидко читаю, відповідаю і біжу до дверей, Ярик ніколи не любив чекати.

Відкриваю двері...

Стоїть він, зі своєю задоволеною посмішкою, ніби досяг того, чого так прагнув.

– Привіт, Міє. Це тобі, – він вручає мені букет червоних троянд. – Твої улюблені квіти.

– Вже ні, – сухо відповідаю. – І...Не називай мене Мією, – роздратовано промовляю.

Він хоче поцілувати мене, проте цього разу я налаштована рішучіше. Роблю крок назад.

– Розставмо всі крапки над "і". Навіщо ти прийшов сюди? – прямо запитую, адже довго перебувати в його компанії я не маю жодного бажання.

– Чому ти така груба? Невже не рада мене бачити після всього того, що між нами було?

– Знаєш, все що було - помилка. Я забула це, І раджу тобі зробити так само. Дай мені спокій, – я відчуваю, як страх знову дає про себе знати. Я розумію, що поки немає чого боятись, проте від цього не легше.

– Помилка? Тоді ти так не вважала, – хрипло промовляється, і роздивляється мою маленьку студію. – Доволі мила квартирка. Якраз для тебе, – він доторкається до мого обличчя. Мене нудить від кожного його погляду або дотику.

– Досить! Тоді ти не питав чи хочу я того, що так хотів ти, – відкидаю його руку і роблю ще один крок назад. – Ти більше не будеш торкатись мене. Тепер ти не маєш права цього робити.

Він починає сміятись. Його неадекватний сміх лякає. Раптом його погляд зупиняється, та стає якимось, мертвим чи що.

– Що це? – він підходить до прихожої та знімає звідти... Чорт... Піджак Дениса. – Що це в біса таке? То ти не хочеш торкатись мене, бо знайшла собі коханця?

– Ти сам чуєш, що говориш? Яке тобі діло? Ти ніхто мені, і так було завжди. Ти ж ніколи нічого не відчував до мене. До чого весь цей цирк? Просто йди з мого життя.

– Ніхто тобі? Значить, власник цього піджака є кимось для тебе, так? – він починає кричати та підходити все ближче, поки я не впираюсь спиною в стіну. – Тобі більше немає куди бігти. Ти прекрасно знаєш, що я отримую все, що хочу. А сьогодні я хочу тебе.

– Пішов ти, покидьок, – шиплю прямо в обличчя, а після він отримує від мене смачного ляпаса.

– Даремно ти так. Прекрасно знаєш, що на будь-яку жорстокість я відповідаю так само, і навіть вдвічі сильніше. І ти не будеш винятком, – в його очах палає вогонь, який може спопелити мене в одну секунду.

Через долю секунди він б'є мене по обличчю так, що я відчуваю смак крові у роті. Мені стає неймовірно страшно, і я неспроможна стримувати сльози. Він сміється і це просто зводить мене з розуму.

– Не бійся, цього разу я буду ніжнішим, аніж в минулий раз. 

Кожен його дотик противний мені. Мене просто нудить від нього. В один момент ноги стали просто ватяними. Я відчувала нестерпне бажання померти. Кожен його дотик зводив з розуму, кожен поцілунок руйнував мене з середини. Я вже змирилась з тим, що зараз повториться те, що відбулось 6 років тому.