Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми не будемо докладно описувати у цій книзі перебіг революційних подій у Києві. Українська історія 2013–2014 pp. — тема для окремого дослідження. Нас Майдан цікавить лише з точки зору того, який вплив він мав на подальші події на Донбасі. Адже сьогодні існує поширена думка, що війна на сході України стала прямим наслідком зіткнень у столиці.
Чи так було насправді? Прихильники цієї версії вдаються до досить невигадливої маніпуляції. Вони виривають із ланцюга історичних подій дві зручні їм ланки та відстоюють просту тезу: «війна почалася після Майдану, відповідно, вона почалася через Майдан». Як правило, такі антимайданівці дуже не люблять говорити про ті причини, через які стався сам Майдан. Утім, зрозуміло, що революція не могла вибухнути просто так, без жодних передумов. Головним провокатором революцій в усьому світі завжди буває сама влада, а народні повстання не відбуваються у стабільних і заможних державах. Тож якщо когось і можна звинувачувати в тому, що президент Янукович не зміг протриматися до кінця п’ятирічного терміну своїх повноважень, то тільки самого президента.
Не витримує критики і версія про те, що Майдан нібито був інспірований «підступами ворожого Заходу». Захід, безумовно, співчував протестувальникам і не симпатизував Януковичу. Але створити революційну ситуацію в благополучній державі, де не існує протестних настроїв, а влада має великий авторитет, навряд чи вдалося б навіть найбільш пронирливим інтриганам. Характерно, що визнають цей факт навіть опоненти Майдану. Наприклад, Павло Губарєв у своєму виступі 28 лютого 2014 року в Донецькій міськраді заявив депутатам, що велика частка відповідальності за Майдан лежить на самій Партії регіонів.
«Можна скільки завгодно говорити про таємних закулісних диригентів Майдану, закордонні розвідки, олігархів та інших людей, які впливали на це, та якби не було реальних проблем — на Майдан би ніхто не вийшов», — наголошував один із лідерів антиукраїнських акцій у Донецьку вже після перемоги опозиції.
Через два роки після революції один із лідерів луганського політичного клану Віктор Тихонов в інтерв’ю російському сайту «Политнавигатор» також визнав, що «младореформатори» з оточення Януковича самі своєю поведінкою спровокували революцію.
«Працюючи без будь–якого оглядання назад, своєю поведінкою вони готували і, по суті, виправдовували новий Майдан. Обложили даниною усіх, працювали виключно на себе. Ми вже бачили, що руйнується економіка, й Азаров це бачив, і люди, які працювали при ньому. Відкрито намагалися говорити про це Януковичу, але він уже не чув. Він видалив усіх, хто говорив йому правду», — розповідав Тихонов у 2016 році.
Але напередодні революції усі, зрозуміло, мовчали, і ні в кого з регіоналів, включаючи Віктора Тихонова, не вистачило сміливості на публічну критику «сім’ї». Навпаки, Януковича до останнього захищали та підтримували навіть після того, як повстання вже почалося і на вулицях запахло смаженим.
Революцію 2014 року в Україні часто називають Євромайданом. Проте це визначення слушне лише для першого її періоду, який тривав до 30 листопада 2013 року, коли «Беркут» побив студентів. Масовий мітинг 1 грудня був викликаний уже не стільки відмовою від євроінтеграції, скільки необґрунтовано жорстокими діями міліції. І в подальшому кожна нова спроба влади придушити протест не приводила до стабілізації ситуації, а лише сильніше розгойдувала маятник насильства.
Революція не сталася в одну мить — вона розтяглася майже на три місяці і тривала всю зиму 2013–2014 pp. За цей час влада неодноразово мала нагоду залагодити ситуацію. На початку це можна було зробити, обмежившись лише двома–трьома відставками. Але Янукович із баранячою затятістю не бажав іти на компроміси та поступатися протестувальникам навіть у дрібницях. Він надто довго й важко йшов до президентства, розраховував без проблем переобратися на другий термін у 2015 році і не допускав навіть думки про те, щоб ділитися з кимось владою. Він не тільки примудрився своїми руками розпалити пожежу, а ще й кілька місяців сам старанно підкидав у вогонь дрова замість того, щоб вчасно загасити перші іскри.
Наступного дня після масштабного мітингу в Києві, 2 грудня 2013 року, у Луганську відбулася позачергова сесія обласної ради. Депутати підтримали Януковича.
«Ми виступаємо категорично проти дій, які призвели до силового протистояння та страждань людей. Ми впевнені, що подіям на Майдані Незалежності 30 листопада буде дано належну правову оцінку. Україна підтвердила курс на європейські стандарти. Але нам потрібен час та ресурси, щоб підтягнутися до цієї високої планки, знайти взаємовигідний формат співпраці України, Європейського Союзу та Російської Федерації, коопераційні зв’язки з якою забезпечують завантаження вітчизняної економіки, робочі місця для мільйонів громадян нашої держави», — говорилося у тексті рішення, ухваленого за підсумками зборів.
Третього грудня аналогічну сесію провели депутати Луганської міськради, далі наказ пішов униз — до міст та районів регіону. Всі одноголосно підтримували рішення Януковича про відмову від підписання угоди з ЄС.
На противагу київським протестам регіонали вирішили організувати мітинги на сході України на підтримку політики Януковича. Але виходити на масові акції з власної волі прихильники проросійського курсу не поспішали. Тому забезпечувати явку представники влади почали звичним та зрозумілим їм способом — за допомогою адмінресурсу. У Донецьку та Луганську на провладні мітинги зганяли переважно бюджетників, студентів та співробітників підприємств, що належали депутатам від Партії регіонів.
Як і будь–який підневільний захід, такі акції виглядали непереконливо та комічно. Було добре помітно, що звезена масовка просто відбуває номер і сприймає те, що відбувається, як «обязаловку». Люди тримали в руках заздалегідь заготовлені плакати та символіку Партії регіонів і байдуже слухали бляклі виступи ораторів. Абсурд ситуації був очевидним. Усі учасники процесу розуміли, що відбувається імітація, але все одно створювали ілюзію масових акцій на підтримку влади. Не ясно було, для
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
