Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наприклад, 4 грудня у відповідь на масовий опозиційний мітинг у Києві регіонали організували в Донецьку свій мітинг на підтримку курсу президента. До будівлі Донецької ОДА автобусами привезли кілька тисяч людей, яким видали прапори Партії регіонів і транспаранти з гаслами «Донбас — за стабільність», «Донбас підтримує президента», «Тисячі мітингують — мільйони працюють», «Новий майдан — новий обман» та подібні. Регіонали фактично повернули політичний дискурс до формату 2003 року — наче й не було цих років влади Януковича, «сім’ї», євроінтеграції та всього іншого.
Масовка знову переважно складалася з працівників державних шахт, яких привезли на шахтних автобусах. Таким чином, мітинг було фактично профінансовано за рахунок бюджету. А сенс виступу спікерів зводився до старих гасел часів Помаранчевої революції та Сєвєродонецького з’їзду — вони знову почали розпалювати ненависть до жителів західних областей. Регіонали вкотре намагалися переконати Донбас у тому, що мешканці інших регіонів України хочуть його ошукати і жити за його рахунок.
«Ми теж можемо співати, танцювати, розважатися не гірше за інших. Але у нас є совість! Ми працюємо, ми ходимо на роботу в гарячі цехи та в забої. Чи готові ми й далі терпіти, щоб за рахунок Донбасу жили нероби та дармоїди? Чи готові ми годувати ледарів?» — волав у мікрофон ведучий мітингу Олександр Сулаєв. Масовка відповідала невдоволеним гудінням.
Дев’ятого грудня у Луганську відбувся «З’їзд депутатів усіх рівнів». Його делегати підтримали Віктора Януковича, а під час заходу прозвучали всі пропагандистські меседжі, які роками втовкмачували в голови жителів східних областей.
«У парламенті не було проголосовано закон про сексуальні меншини, який легалізує одностатеві шлюби», — говорив народний депутат від Партії регіонів Володимир Медяник, який ставив цей факт у заслугу чинній владі. Голова обласної адміністрації Володимир Пристюк заявив, що учасники з’їзду не будуть проти, якщо Янукович «вживатиме жорстких заходів» щодо протестувальників «для відновлення правопорядку».
Олександр Єфремов уже тоді назвав події на Майдані «революцією», хоча на той момент до революції було ще далеко. Відбувався лише масовий мітинг, на якому громадяни висловлювали своє невдоволення.
«Ми повинні розуміти, що від наших і тільки від наших дій залежить, чи будуть працювати наші підприємства, чи будуть наші діти мати майбутнє і роботу. Якщо ми підпишемо Угоду з ЄС — у нас не стане нових робочих місць. Обіцяю, що до кінця відстоюватиму інтереси нашого регіону», — сказав Єфремов у телефонному включенні. На з’їзді також уперше з’явилися представники козацької організації, які вступили в конфлікт із журналістами.
17 грудня Віктор Янукович прилетів до Москви, де підписав із Володимиром Путіним кілька угод. Як і передбачали раніше, Росія надавала Україні знижку на газ, а також погоджувалася вкласти $15 мільярдів в українські цінні папери. «Віктор Янукович обміняв євроінтеграцію на російські гроші і дешевий газ», — коментували ситуацію українські ЗМІ. Прихильники Майдану сумно відзначали, що повертати кредит усе одно доведеться, а дешевим газом скористаються переважно олігархи з оточення Януковича — Рінат Ахметов та Дмитро Фірташ.
Бажаючи продемонструвати підтримку населення та довести, що Янукович виконує волю народу, того ж дня влада знову організувала в Донецьку мітинг. Він пройшов у цеху заводу «Норд», що належав народному депутату від Партії регіонів Валентину Ландику. На зустріч із робітниками приїхав секретар Донецької міськради Сергій Богачов, а також представники обласної організації Партії регіонів. Однак захід був організований настільки бездарно, що мав швидше зворотній ефект. Замість того, щоб підтвердити високий рейтинг влади, він продемонстрував безсилля і дурість чиновників.
Заява, яку поширила прес–служба «Норду» після зустрічі, нагадувала низькоякісну агітку, передруковану з якоїсь газети часів брежнєвського застою:
«Ми підтримуємо всенародно обраного президента Віктора Януковича та уряд у їхніх зусиллях стабілізувати ситуацію в Україні. Ми закликаємо президента відновити обсяги товарообігу з Росією, щоб українська продукція безперебійно потрапляла на традиційні ринки експорту. Ми видаємо Віктору Януковичу мандат народної довіри на підписання в Москві всіх документів, що сприяють цій меті», — говорилося в повідомленні.
Фотографії, зроблені на зустрічі, моментально розлетілися мережею і стали об’єктом глузувань. Утомлені робітники заводу стояли в темному і холодному цеху, одягнені у брудні халати та кожухи. В руках люди тримали плакати «Донецьк підтримує курс Президента» та «Донецьк не допустить державного перевороту», які на завод привезли чиновники. З першого погляду було ясно, що люди беруть участь у цьому не з власної волі, і політики просто використовують своїх підлеглих, щоб створити видимість народної підтримки.
Збори на «Норді» Валентина Ландика стали приводом пригадати власнику заводу висловлювання його рідного брата Володимира (відомого луганського бізнесмена–регіонала, колишнього голови обласної організації Партії регіонів), який ще у 2010 році в інтерв’ю виданню Gazeta.ua так пояснював різницю між Заходом і Сходом України:
«Подивіться, як на Сході працює сталевар, машиніст. Це жахливі умови. Вони заробляють 200–300 доларів. А «вуйко» каже: «Щоб я за такі гроші так працював?! Я піду до поляка, нарубаю йому дров, він мені дасть 100 доларів, я ще до нього прийду». Це такий менталітет. Ми хотіли запустити в Івано–Франківську завод «Норд». Та ледве ноги звідти забрали. Возили туди потягами своїх людей, бо тамтешні не хотіли працювати, хоча зарплату давали, як у Донецьку. Працювати повинні всі. Потрібно закривати кордони і виробляти власний продукт, будувати ферми. Ми будемо намагатися за 10 років це зробити», — розповідав Володимир Ландик за кілька років до початку революційних подій.
Це одкровення чудово ілюструвало логіку, якою керувалися регіонали у своїх діях. Уперше представник однієї з промислових груп східної України публічно визнав те, про що раніше говорили тільки опоненти «донецьких». Еліта Донбасу була зацікавлена у безправній та дешевій робочій силі і мріяла навіть про закриття кордонів, щоб не дати людям можливості шукати більш високооплачуваної роботи за кордоном. Звичайно ж, після різкого геополітичного розвороту Януковича зізнання Володимира Ландика не могли не згадати. Презирство, з яким регіонал говорив про жителів західної України, вся вина яких полягала лише у бажанні отримувати гідну винагороду за свою працю, тільки додавало енергії протесту.
Утім, не лише Ландик зневажливо відгукувався про заробітчан. У період Майдану українських робітників, які виїжджають на заробітки до ЄС, пропаганда регіоналів представляла мало не ворогами держави,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
