Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Найрозпачливішим це відчуття ставало на уроках містера Вілена. Він здатний написати набагато більше, ніж дозволить коли-небудь містер Вілен. Письмові роботи для містера Вілена — це не випростування крил, навпаки, це наче згортання в кулю, спроба зробити себе якомога меншим та невиразнішим.

Хлопчик не має бажання писати про спорт (mens sana in corpore sano[28]) й про безпеку на дорогах — теми такі нудні, що він силує себе писати слова. Він не хоче писати навіть про розбійників: йому здається, що смуги місячного світла, які падають їм на обличчя, й побілілі пальці, що стискають руків’я пістолетів, хоч яке сильне враження вони можуть справляти, походять не від нього, а з якогось іншого місця, і вже зів’ялі та несвіжі. Те, про що він хотів би писати, якби той твір мав читати не містер Вілен, було б чимсь похмурішим, чимсь таким, що, почавши текти з його пера, мимоволі заполонило б усю сторінку, немов розлите чорнило. Немов розлите чорнило, немов тіні, які біжать поверхнею спокійної води, немов блискавка, що галузиться по всьому небу.

Містерові Вілену доручили ще й завдання давати якусь роботу хлопцям-некатоликам із шостого класу, поки католики вивчають катехізис. Містер Вілен начебто має читати разом з ними Євангеліє від св. Луки або Діяння апостолів. Натомість вони вже вкотре чують від нього оповідки про ірландських патріотів Чарльза Парнелла, Роджера Кейсмента і підступність англійців. Одного дня він прийшов до класу з газетою «Cape Times», аж киплячи від люті з приводу нових неподобств, які скоїли росіяни в своїх країнах-сателітах. «У школах вони дають уроки з атеїзму, на яких дітей примушують плювати в нашого Спасителя! — горлає він. — Хіба можна повірити в таке? А тих бідолашних дітей, які й далі не відступають від віри, засилають у ганебні табори-тюрми до Сибіру. Ось де реальність комунізму, що має безсоромність називати себе релігією людини!»

Від містера Вілена вони чують новини про Росію, від брата Отто — про переслідування вірян у Китаї. Брат Отто не схожий на містера Вілена: він спокійний, легко червоніє, його можна швидко вмовити розповісти що-небудь. Але його розповіді вірогідні, бо він справді жив у Китаї. «Так, я бачив це все на власні очі, — розповідає він своєю незграбною англійською мовою. — Людей замикають у маленьких камерах, так багато, що вони вже не можуть дихати й помирають. Я бачив це».

Шанхай-Китай — так прозивають хлопці брата Отто поза його спиною. Для них розповіді брата Отто про Китай, або розповіді містера Вілена про Росію не більш реальні, ніж Ян ван Рібек і Великий трек. А насправді, оскільки Ян ван Рібек і Трек є в програмі шостого класу, а комунізму немає, подіями в Китаї та Росії цілком можна нехтувати. Китай і Росія — це просто притичини, які дають змогу говорити братові Отто і містерові Віленові.

Ну, а сам хлопчик спантеличений. Він знає, що оповідки вчителів мають бути брехнею, — адже комуністи добрі, чого б вони поводилися так жорстоко? — але не може довести цього. Він розлючений, що доводиться сидіти, мов невільник, і слухати їх, але досить розважливий, щоб не протестувати і навіть не заперечувати. Він і сам читав газету «Cape Times» і знає, що стається з прихильниками комуністів. Він не хоче, щоб його викрили, як прибічника комуністів і піддали остракізму.

Хоча містер Вілен із набагато меншим завзяттям викладає Святе Письмо некатоликам, він не може цілковито нехтувати Євангелія. «Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу», — читає він у Євангелії від Луки. Що мав на увазі Ісус? Чи справді він мав на увазі, що ми не повинні обстоювати себе? Чи справді мав на увазі, що ми повинні бути вахлаками? Звичайно, ні. Та, якщо до тебе підходить хуліган і підбиває до бійки, Ісус каже: «Не дай себе спровокувати. Є кращі способи вирішувати суперечки, ніж кулачні удари».

«Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має — забереться від нього і те, що він має». Що тут намагався сказати Ісус? Чи справді він має на увазі, що єдиний спосіб досягти спасіння — віддати все, що в нас є? Ні. Якби Ісус мав на увазі, що ми повинні ходити в лахмітті, то так би й сказав. Ісус говорить притчами. Він каже нам, що тих, хто щиро вірить, винагородять небесами, а ті, хто не вірить, зазнають вічного покарання в пеклі.

Хлопчик запитує себе, чи містер Вілен радиться з ченцями — надто з братом Оділо, що є скарбником і збирає плату за навчання, — перше ніж проповідувати ці доктрини некатоликам. Містер Вілен, світський учитель, вочевидь вірить, що некатолики — справжні погани, прокляті, натомість самі ченці, здається, цілком толерантні.

Хлопчиків опір урокам Святого Письма містера Вілена має глибокий характер. Хлопчик певен, що містер Вілен не має уявлення, що означають насправді Ісусові притчі. Хоча він сам атеїст і завжди ним був, він відчуває, що розуміє Ісуса краще за містера Вілена. Він не дуже любить Ісуса, — таж він надто легко гнівався, — але готовий змиритися з ним. Принаймні Ісус не вдавав, що є Богом, і помер до того, як зміг стати батьком. У цьому й криється сила Ісуса, саме так Ісус зберігає свою владу.

Але в Євангелії від Луки є один уступ, слухати який хлопчик не любить. Коли в класі доходять до нього, він кам’яніє, затикає вуха. Жінки прибувають до труни набальзамувати тіло Ісуса. Ісуса в труні немає. Натомість вони бачать двох янголів. «Чого ви шукаєте живого між мертвими? — питають янголи. — Нема його тут, бо воскрес». Якби він розтулив собі вуха й дав тим словам пройти крізь себе, то знає, що йому треба було б стати на свій стілець, галасувати й танцювати на радощах. Так він надовго зробив би сам себе дурнем.

Хлопчик не відчуває, що містер Вілен прагне йому зла. Проте найвища оцінка, яку він отримав коли-небудь на іспитах з англійської мови, — сімдесят. Із сімдесятьма балами годі бути першим з англійської мови, бо хлопці, до яких виявляють більшу прихильність, легко випереджають його. Не має він добрих успіхів і з історії та географії, що нудні йому більше, ніж будь-коли