Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Всередині ситуація була не кращою: мабуть, тут був накладений мораторій на прибирання, оскільки на всіх горизонтальних поверхнях пил ділив територію з жиром, а на стінах і стелі розмістилися цілі міста з павутини. Не стала сюрпризом наявність тарганів, мух та ще якихось комах, про існування яких я навіть не підозрювала.

На нас озирнулися всі засідателі трактиру, за винятком тих, що з комфортом влаштувалися мордою у своїй тарілці. Подавальниці відразу почали стріляти очима в Абігора і відстежувати рухи конкуренток, ризикуючи заробити косоокість. В цей же час господар таверни та заїжджого двору оглядав нас поглядом досвідченого м'ясника, подумки підраховуючи скільки можна здерти з кожного.

- Абігоре, може ми в підліску переночуємо? - тихо запитала я прощаючись з мріями про комфортний відпочинок.

Але майже в той же момент відповіддю мені прогримів удар грому, від звуку якого слюдяні вікна задзвеніли, погрожуючи розлетітися на шматки. А невеликий дощ, що йшов до цього, перетворився на зливу.

- Можеш не відповідати.

Карро зняв нам дві кімнати, заплативши за них три срібних, хоч, як на мене, то це явно перебір і десяти мідяків[1] цілком вистачило б за постій у такій дірі. Але, мабуть, наставник вирішив зайвий раз не привертати до нас увагу.

Довелося ще трохи промокнути, поки влаштовували наших коней у старому корівнику, де про корів, що містилися колись, нагадували тільки порожні стійла і запах сечі, що в'ївся в стіни.

- Думай позитивно - у нас тепер є стимул швидше розібратися з полтергейстом, - сказав мені Гор, правильно прочитавши мої думки по виразу обличчя.

Вхід до гостьових кімнат був окремо, тому нам не довелося повторно світитися перед відвідувачами корчми, що було незаперечним і, напевно, єдиним плюсом. Піднявшись на другий поверх, ми підійшли до своїх номерів, які на щастя розташовувалися по сусідству.

Відкривши надані мені апартаменти, я застигла на порозі оглядаючи скупу обстановку: невеликий стіл у кутку з недогарком свічки на стільниці, стілець, який навіть на вигляд не викликає довіри, ліжко в іншому кутку, застелене темним покривалом, про чистоту якого можна тільки здогадуватися. Замість платтяної шафи – парочка загнутих цвяхів, причому, судячи з дірок у стіні, раніше їх було трохи більше. М-да, не густо.

Зачинивши двері, вирушила до наставника. Порівнювати інтер'єр не було необхідності – обстановка його кімнати точно збігалася з моєю.

- Пропоную перекусити своїми припасами, бо місцеву кухню навіть я не ризикую куштувати, - заявила я з порога.

- А що так, вас же отрути не беруть? – глузливо запитав Гор.

- Отрути не беруть, а ті помиї, що тут подають, можуть упоратися.

Нахабно окупувавши єдиний стілець, я з єхідністю спостерігала за Абігором, який вагався: сісти на підозріле ліжко або залишитися стояти. У результаті, трохи зрушивши убік нашу скромну вечерю, він сів на край столу.

- А спати ти теж на столі будеш? - не втримавшись відпустила шпильку.

- А ти? – в свою чергу підколов хлопець.

Повечерявши, я побажала наставнику солодких снів, за що була нагороджена важким поглядом та похмурим хмиком. Повернулась у свою кімнату, жарти жартами, а мені теж треба подумати, де спати лягати. В принципі, сьогодні можна обійтися і без сну, та хоч взагалі тиждень, тільки потім я завалюся в справжню сплячку, чим сильно «порадую» Абігора.

Подивилася на розхитаний стілець, перевела погляд на стіл і з побоюванням глянула на ліжко. Ну що ж, вибору в мене особливо і немає, доведеться спати на цьому «шикарному ложі». Хоча, стоп, по побутовій магії було якесь підходяще заклинання, начебто як вигнання шкідників із городу, мусить і сюди підійти!

Напружила пам'ять, згадуючи потрібне заклинання, виплела візерунок, підкріпила силою і… скрикнувши застосувала до себе левітацію. Від ліжка, столу, стільця, навіть від стін, потягнулися темні живі «струмочки» з різних комах. Я була впевнена, що їх тут багато, але навіть не підозрювала наскільки! І де вони всі ховалися? А хоча – ні, я не хочу цього знати. Поки я зависала під стелею, потік паразитів вичерпався і можна було видихнути спокійніше, але тут же почали лунати крики, лайка і гуркіт з коридору та сусідніх кімнат.

- Ніктаніелла Мейлоні! - гаркнув наставник, як влетів у мою кімнату, - Постарайся пояснити, чому ти не використовувала спалювальний контур у парі з вигнанням комах?!

- Ой, - видала я, гарячково згадуючи про яке заклинання йдеться.

- От іди і виправляй своє «ой», - скомандував Карро.

Приречено зітхнувши, пішла в його кімнату виправляти свій промах, тим більше, що потрібне заклинання я таки згадала. Упоравшись я поспішила повернутися до своєї кімнати, але була зупинена наставником, що пильно стежив за моїми маніпуляціями.

- Куди пішла? Ти не закінчила, - видав він киваючи на решту кімнат заїжджого двору.

- Я що, маю скрізь паразитів повиводити?

- Схоплюєш на льоту.

Після чого ця білобриса зараза замкнулася у своїй кімнаті, а я залишилася в порожньому коридорі розгублено озираючись на всі боки. Про те, щоб не послухатися Абігора і спокійно вирушити спати не було й мови – стовідсотково відстежуватиме магічні коливання. Тому важко зітхнувши, підійшла до дверей навпроти моєї кімнати.