Читати книгу - "Один постріл , Ірина Кузьменко "

— Міро, ти де? Куди знову поділася?

— Даніелю, я не змогла боротися з власними демонами. Вибач мені, але я повинна це зробити.

Почула, як чоловік зітхнув.

— Де ти?

— Виїхали за місто, — спокійно промовила, а на душі було так гидко, що хотілося кричати, ридати та врешті-решт зникнути.

— Мирославо, маленька, не роби дурниць. Я приїду за тобою. Ти лише скажи, в якому напрямку їдеш?

Я почула гуркіт та як Дан вилаявся.

— Ти вже їдеш за мною?

— Міро, я змушений був прослідкувати за тобою і дізнатися твоє місце знаходження. Послухай мене, один раз, дочекайся!

— Даніелю, ти особливий! І я надіюсь, що ти також не жалієш за поцілунок. — По щоках потекли сльози. — Знаєш, якби були інші обставини, ми б могли…

Відключила мобільний телефон. Якщо Даніель дійсно слідкує за мною, то викинути мобільний телефон я не наважилася, адже десь там, глибоко в серці, я мала надію, що він врятує від самої себе.

Ми приїхали, як повідомила білявка, це була покинута база відпочинку.

— Тобі страшно? — тихо запитала Мілена.

— Так! — зізналась.

— Ми не були подругами з Веронікою, але я впевнено можу сказати, що Ніка була гарною людиною, — неочікувано промовила дівчина

— Була, це ти точно сказала, — з колом в горлі промовила. — Тому не панікуй і не роби дурниць.

Дівчина кивнула, і ми разом вийшли з машини.

Дійшли до будинку, і Мілена постукала декілька разів. Я почула голос Карла й від гніву стиснула пістолет.

— Мілено, якого дідька ти приїхала не сама?

— А... — білявка запанікувала та поглянула на мене. — Я привезла тобі дівчинку на ніч, щоб ти розважився. Це такий бонус!

— Мені немає коли розважатися, дурепа! — крикнув чоловік та відкрив двері.

Я відштовхнула Мілену та націлила пістолет на Карла.

— Це тобі такий супер бонус, покидьку! Повільно підіймай руки!

Після моїх слів Мілена швидко зникла. Я залишилася наодинці із цим мерзотником.