Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Він підняв брову, і ця легка, безтурботна дія роздратувала її ще більше. Вона не знала, як далеко може зайти, граючи в його гру. Але водночас, їй хотілося перевірити його, зрозуміти, що ховається за цим флером впевненості.

— Як мінімум, — повільно почала вона, — чесність. Ніяких маніпуляцій і прихованих пасток. Якщо ви хочете знати, що я думаю, то запитуйте напряму, а не через підказки і загадки.

Німріан на мить затримався, розглядаючи її. Його погляд був м'яким, майже заінтригованим, але в ньому ховалася тінь схвалення.

— Це досить сміливий крок, — сказав він нарешті. — Ти хочеш, щоб я був відвертим. І добре, я обіцяю бути чесним... наскільки це можливо, — з цією фразою він легенько торкнувся її руки, що лежала на столі, і його дотик здався їй теплим і майже ненав'язливим.

Еліанора вдихнула повітря, стримуючи себе від того, щоб відсунутися або, навпаки, не відкинути його жест. Вона вже бачила в його очах лукавство, і це тільки ще більше заплутувало її.

— Ніяких двозначностей, — наполягла вона, відсуваючи руку, але не агресивно, а з витриманою гідністю. — Якщо хочете чогось, кажіть прямо.

Імператор на мить замовк, вивчаючи її рухи, немов оцінював серйозність її вимоги. Потім кивнув.

— Гаразд. Тоді дозволь і мені встановити одне правило, — сказав він, і його голос заграв темною, глибокою ноткою, яка змусила її нашорошити вуха.

— Слухаю, — відповіла вона, намагаючись не виказати свого зацікавлення.

— Ти теж повинна бути чесною. Без гри у приховування думок. Якщо щось насправді відчуваєш — кажи. І не ховайся за сарказмом.

Еліанора підняла підборіддя, відчуваючи виклик у його словах.

— Я погоджуюсь, — сказала Вальдестріс твердо. Дивлячись йому прямо в очі, вона брехала. — Але пам’ятайте, що кожне слово, яке ви скажете, я буду сприймати серйозно. І очікую того ж у відповідь.

— Добре, — відповів він, нахиливши голову в знак згоди. — Отже, гра починається.

Їхні погляди зустрілися, і цього разу між ними не було нічого, крім цієї невидимої, але напруженої нитки — розуміння, виклику і обіцянки бути чесними. Це було наче мовчазне випробування, де кожне слово, кожен жест і кожен погляд мали значення. Вальдестріс була чудовою брехухою, яка починала вірити у власну брехню.

Майже невловний звук кроків порушив тишу. До зали підійшов слуга, несучи на срібній таці страву, яка ароматом наповнила приміщення. Він швидко поставив її на стіл і зник, наче тінь.

— Смачного, — з легким кивком промовив Німріан, перериваючи напругу.

— Дякую, — відповіла Еліанора, беручи виделку.

Німріан спостерігав за тим, як вона взяла виделку, і його усмішка стала трохи ширшою, ніби він побачив щось потішне у її жестах.

— Знаєш, Тессо, — сказав він, вимовляючи ім'я так, ніби смакував кожну літеру, — ти — найбільш непередбачувана з усіх претенденток. Я не можу вгадати твій наступний крок. Це захоплює.

— Можливо, це тому, що я не дотримуюся очікувань, — відповіла вона, намагаючись звучати невимушено. Її серце билося в грудях, і кожне слово давалося важче, адже вона знала, що він може помітити фальш, якщо вона не буде достатньо обережною.

— Очікування — це слабкість, — погодився він, піднімаючи келих з вином і дивлячись на неї через прозоре скло. — У цьому світі виживають ті, хто може адаптуватися, а не ті, хто йде за правилами. Хіба не так?

Еліанора відчула, як його слова пробудили в ній тривожний відгомін. Її життя завжди було грою, де вона змушена була змінювати маски, брехати і маніпулювати, щоб досягти своїх цілей. Тому вона знала, що в цьому він мав рацію.

— Ті, хто йде за правилами, — відповіла вона, злегка піднявши келих, — часто знаходять себе обмеженими ними.

— Саме тому ти й тут? — Німріан нахилив голову, його очі блищали, мов би він кидав їй виклик. — Ти прагнеш звільнитися від правил, які тебе сковують?

Еліанора відчула, як цей запит викликав у ній внутрішню лихоманку. Він торкався того, що вона намагалася приховати, навіть від себе самої.

"Невже він здогадується про мої справжні наміри? Неможливо! Це збіг!"

— Можливо, я просто хочу дізнатися, що відбувається за цими правилами, — обережно сказала вона. — Я завжди любила досліджувати заборонене.

— Відвага або дурість, — зауважив він, відкинувшись на спинку крісла. — А може, це одне й те саме. Як думаєш?

Еліанора трохи посміхнулася. Вона мала триматися, навіть якщо його слова викликали у ній тривогу.

— Все залежить від результату, — відповіла вона, вкладаючи у слова більше правди, ніж хотіла б.

Він кивнув, ніби визнаючи, що це була гарна відповідь, і поставив келих на стіл.

— Я поважаю твою відвагу, Тессо, — сказав він. — Але пам'ятай, що в нашій грі є одне правило, яке не можна порушувати. І це правило — не зраджувати довіру.

Еліанора ледь не захлинулася вином, але вчасно стрималася. Її серце почало калатати, і вона знала, що тепер гра набирає нових обертів.

— Зрада - це кінець гри, Ваша Величносте, — відповіла вона, поглядом зустрічаючи його очі. — І я ніколи не дозволю собі програти.