Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

- А які в мене здібності?, - зацікавлено запитав Макс.

- У тебе є здатність сфертитися.

- Сферитися? Це так як у серіалі «Всі жінки - відьми»? - хихикнула Віта.

- Саме так, і не варто сміятися! - серйозно відповіла Мелінда. - Максе, тобі потрібно уявити місце, куди хочеш потрапити, а потім силою думки перенести себе туди. Це виглядає просто, але потребує зосередженості. Як тільки навчишся переносити себе, доведеться освоїти перенесення разом із Вітою. Для початку спробуй щось простіше. Уяви, що хочеш опинитися на кухні. Зосередься на цьому і перенеси себе туди.

- Ха! Сказати легко, Меліндо! Але я не уявляю навіть як це зробити, - відмахнувся Максим.

- Тренуйся, - наполягала відьма, - Це виключно твоя здатність. Тут, окрім тебе, такого робити не може ніхто.

Тренування Макса було сповнене комічних і неочікуваних моментів. Спершу він щоразу опинявся не на кухні, а в туалеті чи в коридорі. Проте, навіть це можна було вважати прогресом, адже раніше він взагалі не міг зрушити з місця. Згодом йому вдалося переміститися на балкон, але там він із розгону перекинув усі вазони. Віта не могла стримати сміх, але це було по-дружньому, адже вона бачила, як нелегко Максові звикати до нових можливостей свого тіла.

Нарешті Макс таки зміг потрапити на кухню. Щоправда, і там не все обійшлося без пригод: він перекинув кілька стільців, але головне, що в нього вийшло! Це означало, що він опанував початковий етап сферення.

- Чудово, Максе! - похвалила його Мелінда. - Тепер наступне завдання: спробуй перенестися з квартири у двір.

Макс узяв кілька хвилин, щоб зосередитися, і з легким зусиллям думки опинився біля під’їзду. Це додало йому впевненості, і вже за мить Мелінда запропонувала новий виклик: переміститися в центр Львова, а потім повернутися назад.

Після кількох спроб і короткого збентеження, коли він мало не опинився в іншому районі, Макс впорався і з цим завданням. Коли він повернувся в квартиру, його зустріли посмішки. На столі вже чекали червоний борщ, вареники та чай із домашнім печивом.

- Ти заслужив на короткий відпочинок, - сказала Мелінда, підсовуючи йому тарілку. - Але пам’ятай - це лише початок.

Після смачної їжі, Макс і Віта розпочали новий етап тренувань. Мелінда з Люціаном тим часом пішли до іншої кімнати, щоб обговорити важливі питання наодинці. Їхні тихі голоси ледь долітали до зали, але Макс і Віта були надто захоплені вправами, щоб звертати на це увагу.

З кожною спробою Макс усе впевненіше керував своїми здібностями. Спочатку він переміщався, тримаючи Віту в обіймах, лише на короткі відстані - з одного кінця кімнати в інший. Потім випробував свої сили, переміщаючись між різними кімнатами квартири, намагаючись уникати меблів. Віта раділа його успіхам та його неймовірній здібності.

- Максе, це захоплююче! - вигукнула вона, коли той майже ідеально сферився разом з нею з вітальні на балкон. - Ще кілька разів і ти зможеш це робити навіть із заплющеними очима!

Відчуваючи її підтримку, Макс намагався ще більше. Він переміщався легко і впевнено, а його рухи ставали дедалі плавнішими.

- Думаю, ми готові, - нарешті сказала Віта з усмішкою.

- Згоден, - кивнув Макс. - Пора показати це Мелінді.

Вони вдвох пішли до кімнати, де Мелінда з Люціаном досі щось обговорювали і запросили її повернутися до зали. Макс був сповнений гордості, а Віта - захвату від того, як швидко він освоїв цю складну навичку.

- Ми готові вирушати, - впевнено сказав Макс, поглянувши на Віту.

- Тоді вперед, - усміхнулася Мелінда. - Лиш уяви ельфійський палац і ти опинишся там! Віто, а ти не хвилюйся, поряд із тобою будуть наші вірні друзі та захисники. Ви впораєтеся.

Вона підійшла до них, тепло глянула в очі, сповнені хвилювання й рішучості, й по черзі поцілувала кожного в щоку.

- Ну все, удачі вам, друзі, - додала вона, зробивши крок назад.

Макс з ніжністю обійняв Віту, притиснувши її до себе, а вона довірилася його впевненості. На мить у кімнаті запанувала тиша і за секунду вони зникли, залишивши по собі легке мерехтіння повітря, ніби слід чарівного пилу.