Читати книгу - "Червоний горобець"

Вона переборола хвилювання. Чи варто їй пірнати, буквально і образно? Вона могла почекати й повідомити Волонтову, що виявила один з маршрутів Неша, що діє далі, згідно з планом встановлення контакту. Але це сприйметься лиш як затримка. Вона має діяти зараз, цієї ж миті: рrivodit’ v dejstvie, як казали в Академії, розпочати операцію. Це була чудова нагода для першого контакту, який здавався б випадковим і природнім. Уперед.

На Домініці був скромний суцільний купальник і проста біла шапочка для купання. Вона опустилася в воду і повільно пропливла через кілька доріжок, до тієї, що була поруч з Нейтовою. А тоді почала неквапливо плавати, даючи Нейту проплисти повз, раз, потім другий. Вона вирахувала свою швидкість так, щоб опинитися з краю басейну, де Нейт розслаблено розвернувся й почав наступний заплив.

Домініка також почала плисти, лишаючись на рівні з Нешем, що їй легко вдавалось. Жоден з них не плив надто швидко. Крізь свої окуляри для плавання Домініка бачила під водою його тіло, яке ритмічно рухалось плавним вільним стилем. Сягнувши іншого кінця басейну, Домініка і Нейт одночасно торкнулись плитки й почали повертатися назад. На цей час Нейт помітив, що з ним на рівні пливе ще хтось. Глянувши під водою, він побачив, що це жінка, у лискучому купальнику, яка рухається плавно й потужно.

Нейт почав плисти дещо швидше, аби перевірити, чи допоможе дюжина глибших гребків відірватися від таємничої плавчині. Вона трималася на рівні, без зайвих зусиль. Нейт загріб ще сильніше, вигинаючи спину. Вона не відставала. Нейт збільшив швидкість гребків і перевірив. Вона все ще була поруч. Стіна наближалась, і Нейт вирішив прискоритись, пірнути, розвернутись і на швидкій ході дістатися протилежної стіни. Побачимо, чи зможе вона відштовхнутись і закінчити спринтом. Він зробив вдих, підпливаючи до кінця доріжки, розвернувся у воді, притиснувся ногами до плитки і з силою відштовхнувся, готовий гребти. Нейт молотив руками, лікті над головою пірнали, виринали, зі звуком, що, мов метроном, плюх, плюх, плюх, заповнював його вуха, прискорив рух і раптом відчув, як збоку накотила хвиля. Він почав набирати повітря лише з одного боку, протилежного від дівчини. Коли він торкнеться стіни, певно, ще якийсь час доведеться почекати на неї. На останніх п’яти ярдах Нейт повернувся на бік — поглянути в напрямку дівчини. Та вона вже була там, доки він лише торкався плитки. Вона перемогла. Дівчина поглянула на нього, ставши на мілину, зняла шапочку з голови і труснула своїм вологим волоссям.

— Ти чудово плаваєш, — сказав Нейт англійською. — Ти з команди?

— Ні, не зовсім, — відповіла Домініка. Нейт помітив її міцні плечі, витончені руки, що тримались за стіну, рівні короткі нігті та блакитні очі, великі й мовби наелектризовані. Нейт оцінив би її акцент як прибалтійський або російський. Багато фінів говорили англійською з російським акцентом.

— Ти з Гельсінкі? — спитав Нейт.

— Ні, я росіянка, — сказала Домініка, спостерігаючи його реакцію, чекаючи презирства. Натомість отримала блискучу усмішку. «Вперед, містере ЦРУ, — подумала вона. — Що тепер скажете?»

— Якось я бачив, як команда з плавання «Динамо» змагалась у Філадельфії, — сказав Нейт. — Вони гарно себе показали, особливо в батерфляї.

Вода плескотіла на його плечах, віддзеркалюючи фіолетовий туман.

— Звісно, — сказала Домініка. — Росіяни в плаванні найкращі.

Хотіла додати, «як і у всіх видах спорту», але змовчала. «Це вже занадто, — подумала вона, — заспокойся. Гаразд, контакт є, національність встановлена, тепер час закидати гачок». Застосовувати навички, отримані в «лісі». Вона потягнулася до драбини, щоб вилізти з басейну.

— Ви ходите сюди вечорами? — спитав Нейт, коли Домініка сказала, що їй час іти. М’язи її спини вигиналися, доки вона підіймалася драбиною.

— Ні, мій розклад нерегулярний, — сказала Домініка, намагаючись не звучати, як Ґарбо, — дуже нерегулярний.

Вона поглянула на його обличчя, він здавався розчарованим. Добре.

— Не знаю, коли я сюди повернуся, та, гадаю, ми ще зустрінемось, — вона відчувала на собі його погляд, доки здіймалася драбиною та крокувала до жіночої роздягальні.

***

Вийшло так, що Домініка і Нейт знову зустрілися в басейні через два дні. Він вітально махнув рукою, вона злегка кивнула у відповідь. Вони пропливли ще кілька дистанцій поруч. Домініка пливла повільно, байдуже. Вона була мовчазною, стриманою, свідомою, на противагу його незграбній американській неформальності. Вона постійно намагалася заспокоїтись, не нервувати. Коли він дивився на неї, вона розуміла з виразу його обличчя, що він нічого не підозрює. «Він не знає, в чому річ, — з хвилюванням подумала вона». Офіцер ЦРУ не знає, з ким він має справу. Коли цього разу настав час іти, вона знову одразу ж вилізла з басейну. Та тепер обернулася до нього. Помах руки, на обличчі ані натяку на посмішку. Поки що вистачить.

За кілька тижнів вони зустрілися п’ять чи шість разів, і жодна з цих зустрічей не була випадковою. Домініка почала постійно навідуватись у готель «Торні», по-діагоналі через вулицю від входу до басейну. Більшість вечорів Домініка сиділа у вітальні біля вікна, спостерігаючи за Нешем. Наскільки вона могла судити, він ніколи не приходив з кимось. Він не перебував під спостереженням.

Домініка намагалася не поспішати й не квапити подій. Продовжуючи зустрічатися в басейні, природно, що згодом вони представились одне одному. Нейт сказав, що працює дипломатом в американському посольстві, в економічному відділі. Домініка сказала, що працює помічником адміністратора в посольстві Росії. Вона почула легенду про його прикриття, він — її легенду. «Він дуже природно поводиться, — подумала Домініка. — Як їх там готують?»

Звичайний, довірливий американець, нездатний на справжню konspiratsiya. Він дивився на неї без лукавства, його фіолетовий німб узагалі не змінювався.

«Господи, яка вона серйозна, — подумав Нейт. — Типова росіянка, боїться зробити неправильний крок». Та йому подобалась її мовчазність, її глибока чуттєвість, те, як вона дивилась на нього своїми блакитними очима. Особливо йому подобалось, як вона вимовляє його ім’я, «Нєйт». Та він понуро зробив для себе висновок, що доступу до секретів вона не може мати. Звідки, вона ж просто вродлива офісна працівниця російського посольства. Двадцять чотири чи двадцять п’ять, москвичка, Міністерство закордонних справ, молодша адміністраторка, не забудь глянути прізвище та по-батькові в реєстраційній карті готелю. Вибралася з Москви в такому юному віці. Певно, в неї багатий покровитель. У таке неважко повірити, дивлячись на її обличчя та тіло під спандексом. Недосяжна. Нейт вирішив направити до штаб-квартири запит, просто так, хоч і розумів, що нічого там не знайде.

«Це не медова пастка для нещасного європейця у себе вдома», — казала собі Домініка. Це операція за кордоном, спрямована на офіцера іноземної розвідки. Її добре підготували, вона знала, що виловлювати його слід обережно. Вона надіслала до Ясенєва звіт про перший контакт, описавши деталі кількох перших зустрічей. Волонтов тиснув, прагнучи подальшого активного руху.

Кілька тижнів, від Ленґлі жодної відповіді на запит щодо Домініки. «Нічого незвичайного, та кому яке діло?» — думав Нейт. Досить було випадково з нею зустрітися та напоїти. Він би змусив її усміхнутися, вона достатньо володіла англійською, щоб зрозуміти жарт. Та