Читати книгу - "Бляшаний барабан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Багато разів на день я долав понад сотню східців у нашому п'ятиповерховому будинку з квартирами на винайм, я барабанив, сподіваючись на допомогу, на кожному поверсі я принюхувався, що там варили на обід у кожній із дев'ятнадцятьох сімей, однак у жодні двері не стукав, бо ні в старому Гайландтові, ні в годинникареві Лаубшаді свого майбутнього наставника не бачив, а в гладкій пані Катер чи в матінці Тручинській, хоч я цій і симпатизував, — і поготів.
Але під самісіньким дахом жив у нас музикант і трубач Майн. Пан Майн тримав чотирьох кішок і щодня був п'яний. Він грав на танцях у «Цінґлеровому пагорбі», а в святвечір разом з п’ятьма такими самими п'яними гультіпаками місив сніг на вулицях і церковним співом боровся із суворим морозом. Якось я застав його на горищі: він лежав горілиць у чорних штанях та розкішній білій сорочці, перекочував босими ногами порожню пляшку з-під ялівцівки й просто-таки чарівно дудів на трубі. Не відводячи від рота своєї бляшанки, тільки трохи скосивши очі в мій бік — а я стояв у нього за спиною, — він зустрів мене шанобливо, як свого барабанщика-акомпаніатора. Власна бляшанка була йому не багато дорожча, ніж моя. Наш дует загнав чотирьох його кішок на дах, а голландська черепиця від нашої гри почала трохи двигтіти.
Коли ми скінчили грати й поопускали свої бляшанки, я дістав з-під светра давнє число «Свіжих новин», розгладив папір, присів навпочіпки біля трубача, передав йому те чтиво й зажадав, щоб він навчив мене великих і малих літер.
Але пан Майн, відклавши трубу, одразу заснув. Він знав у житті лише три справжні речі: пляшка з ялівцівкою, труба й сон. І хоч ми ще не раз — а якщо казати точніше, то доти, доки він вступив музикантом до кавалерії штурмових загонів і на кілька років зав'язав з ялівцівкою, — без будь-яких репетицій грали на даху дуетом, грали для димоходів, черепиці, голубів і кішок, на роль учителя він не підходив, і край.
Тоді я спробував щастя з городником Ґрефом. Не беручи з собою барабана, позаяк Ґреф його не любив, я почав раз у раз навідуватися до крамниці в підвалі навскоси через вулицю. Передумови для ґрунтовної науки тут, здавалося, були, адже повсюди у двокімнатному помешканні, в самій крамниці, на прилавку й під прилавком, навіть у досить сухому прогребі на картоплю — скрізь лежали книжки: книжки з пригодами, книжки з піснями, «Херувимський бурлака», трактати Вальтера Флекса, «Просте життя» Віхерта, «Дафніс і Хлоя», монографії про художників, стоси спортивних часописів, а також ілюстровані книжки з напівголими хлопчиками, які невідь-чому ганялися за м'ячем, демонструючи лискучі, змащені олією м’язи.
Ґреф уже на той час мав із крамницею неабиякий клопіт. Контролери з Пробірної палати, перевіряючи його ваги й гирі, виявили деякі недоліки. Пролунало слівце «обман». Ґреф мусив сплатити штраф і придбати нові гирі. Він був такий пригнічений, що розважити його могли тільки книжки та вечірки й походи у вихідні зі скаутами.
Коли я ступив до крамниці, Ґреф майже не звернув на мене уваги й виводив собі далі ціни на ярликах. Я скористався з цієї зручної нагоди, схопив три чи чотири білі картонки й червоного олівця і, беручи за зразок уже заповнені ярлики, вдаючи, ніби дуже стараюся, заходився підробляти зютерлінський шрифт, щоб якось привертати увагу Ґрефа.
Та Оскар був, як на нього, либонь, надто малий, не окатий і не досить блідий. Отож я покинув олівця, вибрав собі грубезну книжку, повну голяків, що так упадали Трефові в око, і спробував привернути його увагу тією книжкою, тримаючи її навскоси, так, щоб і він бачив знімки хлопців, які то нахилялися, то потягувались і — принаймні так мені здавалося — могли його зацікавити.
Але городник, позаяк покупців у крамниці не було й зважити червоних буряків ніхто не просив, аж надто старанно вимальовував цифри на цінниках, отож мені довелося вже гучніше поляскати палітурками й швидко, із шелестом погортати сторінки, щоб він таки виринув із-за своїх цінників і зацікавився і мною, неписьменним.
Скажу відверто: Ґреф мене так і не зрозумів. Коли в крамниці були скаути — а пополудні навколо нього там завжди крутилося двоє-троє його молодших командирів, — він Оскара й зовсім не помічав. Та коли Ґреф лишався сам, то міг, розгнівавшись, що йому не дають працювати, знервовано підхопитися й скомандувати:
— Поклади книжку, Оскаре! Вона тобі однаково ні до чого. Ти для неї надто малий і надто дурний. Ще зіпсуєш. Я за неї віддав більше, ніж шість гульденів. Як хочеш погратися, то ондечки досить картоплі й капусти!
Потім він забирав у мене книжку і з непроникною міною починав гортати її, а я тим часом стовбичив серед савойської, брюссельської, червонокачанної та біло-качанної капусти, серед брукви й картоплі — стовбичив сам-самісінький, адже барабана Оскар із собою не мав.
Щоправда, була ще пані Ґреф, і я, піймавши облизни в городника, здебільшого вшивався до подружньої спальні. На той час пані Ліна вже кілька тижнів не вставала з ліжка, вигляд мала хворобливий, пахла затхлою нічною сорочкою і брала в руки все що завгодно, тільки не книжки, які могли б мене чогось навчити.
Оскара трохи шкребла заздрість, коли в подальші тижні він бачив своїх однолітків зі шкільними ранцями, збоку на яких погойдувалися губки й шматини для грифельних дощечок, надаючи хлопцям поважного вигляду. І все ж він не пригадує, щоб у нього коли-небудь зринули думки на кшталт: «Ти сам заварив цю кашу, Оскаре. Міг би робити веселу міну в тій шкільній грі. Міг би не псувати стосунків зі Шполєнгауеркою назавше. А тепер ті бовдури тебе переженуть! Вони вже щось тямлять коли не у великих, то принаймні в малих літерах, а ти навіть не вмієш як слід тримати «Свіжі новини».
Як я щойно сказав, трохи шкребла заздрість, тільки й того. Досить було лише трохи принюхатися, щоб стати ситим тією школою донесхочу. Вам коли-небудь випадало нюхати сяк-так промиті старі губки й віхті, якими стирають оті облуплені Грифельні дощечки в жовтих рамцях і які в дешевенькій шкірі шкільних ранців зберігають випари всіляких каліграфій, ядучий дух великої й малої таблиці множення та піт послинених грифелів, що попискують, застряють, сповзають набік? Іноді, коли учні, повертаючись із школи, скидали десь неподалік від мене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бляшаний барабан», після закриття браузера.