BooksUkraine.com » Публіцистика » Пароль «Dum Spiro…» 📚 - Українською

Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пароль «Dum Spiro…»" автора Євген Степанович Березняк. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 52
Перейти на сторінку:
я — у військовій в'язниці.

Мені було пред'явлено обвинувачення в «аморальній поведінці» (кровозмішення, зв'язок з неарійкою). Нас допитували в одному приміщенні, але в сусідніх кабінетах. Що таке допит в СД, Ви добре знаєте. До мене долітали зойки, стримані крики, стогін дорогої мені людини. Та що я міг вдіяти?

Олена, як дізнався пізніше, трималася стійко, плани наші не виказала. Тільки завдяки їй я залишився живим. Олену відправили до міста Ессена в робочий табір. З місяць мене тримали у в'язниці, потім повезли в штаб 20-ї армії, з офіцерів розжалували в унтери, і я опинився в штабі «Валлі» під Варшавою.

Тут зустрівся з моїм добрим знайомим, можна сказати, приятелем, майором Шмальшлегером. Він узяв мене в свою команду, надав відпустку до рідних у Познань. З Познані я одразу поїхав до Ессена, де востаннє зустрівся з Оленою. Передав їй білизну, харчі. Нам дозволили перекинутись кількома словами, і на тому сумне побачення закінчилось.

Після цього я ще більше зненавидів Гітлера і все, що було з ним зв'язане.

Можливо, це теж сприяло моєму рішенню зробити ще одну спробу через Ольгу-Комар.

Коли я повернувся з відпустки в штаб «Валлі», мене вже чекало призначення в Краків. Ось вся моя історія.

Привіт Олексію. Він мені з травня нічого не пише. Що він — хворіє чи просто так?».

«Дорогий Євгене Степановичу!

Вас цікавлять прийоми моєї розвідувальної роботи на «Голос».

Наведу ще одне німецьке прислів'я: «У кого холодна плита, той охоче гріє руки на чужій кухні». Я тримав свою плиту холодною, а руки грів на кухні шефа, дотримуючись незмінно одного принципу: раніше, ніж приступити до виконання чергового завдання Грози — відповідно підготувати начальника.

Як це виглядало на ділі? Якщо пригадуєте, першим моїм завданням по лінії «Голос» було: уточнити особовий склад офіцерів і солдатів гарнізону.

Під час неофіційної зустрічі я навів шефу цифри й факти, які свідчили, наскільки за останній час зросла кількість партизанських нападів на гарнізони вермахту.

Запропонував для успішної боротьби з таким «прикрим явищем» створити в окремих підрозділах агентурні групи для спостереження за підозрілими елементами серед населення. Я знав його слабість: чужу ідею видавати за свою — та за лаврами не гнався.

Шеф підписав наказ, і я міг спокійно інспектувати частини гарнізону, вимагаючи відповідні списки і цінну інформацію щодо особового складу.

У районі Кракова — Ви знаєте це на власному досвіді — бездоганно була налагоджена служба пеленгації. Як попередити радянських радистів? Ми з Грозою довго ламали над цим голову. Кажуть, не позичай грошей тому, перед ким знімаєш капелюха, а подавай йому розумні думки. Я й підкинув своєму шефові ідею, що, мовляв, шляхом пеленгації ми знаходимо лише радиста, його арештом попереджаємо резидента і всю групу. Треба розділити функції: пеленгатори засікають радиста, а клубочок розплутує абвер.

З санкції шефа я цілком офіційно зв'язався з одним пеленгатором, який щоразу, засікши об'єкт, координати передавав мені.

Через Грозу нам вдалося таким чином попередити провал кількох груп.

Вважаю одним із найвідповідальніших завдань — розвідування армійських корпусів, дивізій, полків, які входили до 17-ї армії.

Гроза передав: строки мінімальні, треба поспішати.

Тут допоміг простий випадок. Дізнаюсь, що з сусіднього табору військовополонених зникло кілька англійських офіцерів. Я доповів про це по інстанції і сказав, що збираюсь пустити по їх сліду найкращих агентів і займусь цією справою сам, коли будуть вказівки.

Я знав: генеральна карта 17-ї армії зберігається в підвальному приміщенні штабу під охороною офіцерів. У неділю вранці (в суботу штабні офіцери напивались до нестями) я з новенькими документами — абверівським посвідченням (червона картка з поперечною жовтою рискою) — з'явився у підвальному приміщенні, про яке вже йшла мова. Застав не офіцера, а фельдфебеля (на щастя — «під мухою»). Я показав йому посвідчення, нагадав, що розшукую надзвичайно небезпечних злочинців, які проникли в розташування 17-ї армії.

На мою вимогу він на ватманському папері, звіряючись з картою, записав усі армійські корпуси, дивізії, полки, навіть батальйони 17-ї армії, що дислокувались під Краковом, вказав, які вони займають ділянки фронту і розташування їх штабів. Фельдфебель ретельно робив свою справу, а я, закуривши, переглядав якісь службові папери, здобуті зі свого товстого портфеля.

Коли фельдфебель подав мені заповнений його рукою лист, я підійшов до карти, ще раз усе старанно звірив, коротко, як це було прийнято між старшими і молодшими чинами, кинув «гут» і вийшов без будь-яких перешкод, як і увійшов.

Фельдфебель навіть не запитав мене, з якої частини я прибув, і навряд чи запам'ятав моє прізвище. Проте, якби це трапилось, у мене на все були готові відповіді.

Увечері того ж дня ми побачились з Грозою, і дані про 17-у армію своєчасно потрапили до рук радянського командування.

Все, що тут написано, особливо про мотиви моєї роботи на «Голос» — правда і тільки правда, перевірена у свій час відповідними органами. Чому ж Ви дізнаєтесь про це з таким запізненням? Чому не було цієї сповіді у 44-му році?

Сподіваюсь, як розвідник розвідника, Ви мене зрозумієте.

Я відчував, що моя історія тільки заплутає справу, сприйматиметься як легенда і викличе ще більше недовір'я. А версія: «інформація — життя» логічна (хто тоді віриз у перемогу фюрера?) і особливої перевірки не вимагала.

Жити я й справді хотів. Проте, керувався не шкурними інтересами, а свідомим бажанням допомогти радянському народові в його справедливій боротьбі з гітлерівськими окупантами, з фашизмом — заклятим ворогом і росіян, і українців, і німецького народу.

І я щасливий, що після важких випробувань (їх випало на мою долю чимало) перша моя батьківщина не відвернулась од мене, надала можливість чесно працювати і служити їй, забезпечила мою старість».

… З глибоким задоволенням вписую ці рядки в повість про діяльність групи «Голос» не тільки тому, що розповідь суто документальна. А тому, що сповідь Отмана, кожне слово з наведених вище листів — у цьому в мене тепер немає жодного сумніву — щира правда.

Різними шляхами приходили до ідеї активної боротьби з фашизмом кращі сини німецького народу. Складним, довгим був шлях прозріння колишнього абверівця Курта Отмана від тихої опозиції, мовчазного осуду гитлеризму до сміливих дій не завербованого, як ми довгий час вважали, агента, а свідомого антифашиста.

І я повторюю те, що сказав Правдивому на прощання після нашої, такої несподіваної зустрічі в місті Н.

— Здрастуй, товаришу Курт Отман!

Нам, однак, час повернутися до 45-го року.

Гроза зустрівся з нашими військами біля хутора Санка. Його доставили в штаб армії. Обмінялися

1 ... 37 38 39 ... 52
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пароль «Dum Spiro…»"