Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Коли «Наутілус» виплив на поверхню океану, я зміг роздивитися острів Клермон-Тоннер, увесь низинний і порослий лісом. Його мадрепорові скелі були, очевидно, родючі, чому дуже сприяли бурі й смерчі. Одного прекрасного дня яке-небудь зернятко, підхоплене ураганом на сусідній землі, впало на його вапняковий ґрунт, удобрений гниючими рештками риб і морських рослин. Кокосовий горіх, викинутий хвилями на цей новий берег, укорінився на Ньому. Дерево, виростаючи, зупинило випаровування води, і утворився струмок. Рослинність потроху поширювалася. Разом з стовбурами дерев, вирваних вітром на сусідніх островах, припливли до берега нижчі тварини, черв’яки, комахи. Черепахи почали класти там свої яйця, птахи — вити гнізда на молодих деревах. Таким чином, розвинулося тут тваринне життя. Нарешті, притягнута зеленню й родючістю землі, сюди прибула людина. Так виникли ці острови, створені величезною працею мікроскопічних тварин.

Надвечір Клермон-Тоннер зник удалині і «Наутілус» різко змінив свій напрям. Дійшовши до тропіка Козерога під сто тридцять п’ятим градусом довготи, він повернув на північний захід, ідучи через усю тропічну зону. Хоч проміння літнього сонця і було нестерпно пекучим, проте ми ніскільки не страждали від спеки, бо на глибині тридцяти-сорока метрів температура не перевищувала десяти-дванадцяти градусів.

15 грудня ми пройшли на захід від Островів Товариства і граціозного острова Таїті, перлини Тихого океану. Я помітив уранці на відстані кількох миль під вітром високі вершини цього острова. Його води постачили їдальню корабля чудовою рибою — макреллю, бонітами, альбікорами і різновидністю морської змії, відомою під назвою мюнерофіс.

«Наутілус» пройшов вісім тисяч сто миль. Коли він плив між архіпелагом Тонга-Табу, де загинули екіпажі «Арго» та «Дюк-оф-Портленд», і архіпелагом Мореплавців, де був убитий капітан Лангль, друг Лаперуза,4 то лаг «Наутілуса» відмітив дев’ять тисяч сімсот двадцяту милю пройденого шляху. Потім перед нами з’явився архіпелаг Фіджі, де дикуни вбили матросів корабля «Юніон» і капітана Бюро, командира «Любимої Жозефіни».

Цей архіпелаг розкинувся на сто льє з півночі на південь і на дев’яносто льє зі сходу на захід між 6° і 2° південної широти та 174° і 179° західної довготи. Він складається з деякої кількості островів, острівців і рифів, серед яких виділяються по величині острови Віті-Леву, Вануа-Леву і Кандюбон.

Цю групу островів відкрив Тасман 1643 року, того самого року, коли Торрічеллі винайшов барометр, а Людовік XIV сів на французький престол. Яка з цих подій була найкориснішою для людства, — це я залишаю на розсуд читачів. Потім, у 1714 році, острови ці відвідав Кук, у 1793 році — д’Антркасто, і, нарешті, в 1827 році Дюмон-Дюрвіль розплутав географічний клубок цього архіпелагу. «Наутілус» наблизився до бухти Ваїлеа, місця жахливих пригод капітана Дільйона, який першим розгадав таємницю катастрофи кораблів Лаперуза.

Ця бухта, в яку ми кілька разів закидали сіті, дала нам величезну кількість чудових устриць. Ми жадібно поїдали їх, розкриваючи тут же, за столом, як у свій час радив Сенека. Ці молюски належать до виду, що відомий під назвою остреа ламеллоза і часто зустрічається у водах Корсіки. Устрична мілина бухти Ваїлеа була велика, і звичайно, коли б не численні причини, що обумовлюють знищення устриць, то подібне накопичення черепашок запрудило б цілі бухти, бо кожна устриця може знести до двох мільйонів яєчок.

І якщо Нед Ленд цього разу не розкаювався в своєму ненажерстві, то це тільки тому, що устриці — єдина їжа, яка не спричиняється до розладу шлунка. Справді, треба з’їсти не менше шістнадцяти дюжин цих безголових молюсків, щоб одержати триста п’ятнадцять грамів азотистих речовин, необхідних для щоденного харчування кожної людини.

25 грудня «Наутілус» плив посеред Ново-Гебрідського архіпелагу, який був відкритий Квіросом у 1606 році, досліджений Бугенвілем у 1768 році і дістав від Кука в 1773 році свою теперішню назву. Ця група складається головним чином з дев’яти великих островів і утворює смугу в сто двадцять льє, яка тягнеться з північного заходу на південний схід, між 15° та 2° південної широти і 164° та 168° довготи. Ми пройшли досить близько від острова Арру, який під час опівденних спостережень здався мені вкритим суцільним лісним масивом і був увінчаний дуже високим гірським піком.

Я не бачив капітана Немо уже тиждень. Тільки 27 числа, вранці, він увійшов до великого салону з виглядом людини, яка розлучилася з вами лише п’ять хвилин тому. Я в цей час відшукував на карті шлях «Наутілуса». Капітан наблизився і вказав пальцем місце на карті, промовивши тільки одно слово:

— Ванікоро.

Це слово подіяло на мене як магічне: так називалися острівці, біля яких загинули кораблі Лаперуза. Я швидко підвівся.

— «Наутілус» везе нас до Ванікоро?

— Так, пане професоре, — відповів капітан.

— І я зможу відвідати ці знамениті острови, де розбилися «Буссоль» і «Астролябія»?

— Якщо ви захочете, пане професоре.

— Коли ми будемо у Ванікоро?

— Ми вже прибули, пане професоре.

Я піднявся на палубу у супроводі капітана Немо і почав жадібно оглядати обрій.

На північному сході підносилися два вулканічних острови неоднакової величини, оточені кораловим рифом, що мав сорок миль в окружності. Ми були перед островом Ванікоро, який Дюмон-Дюрвіль назвав островом Відкриття, і саме перед маленькою гаванню Вану, розташованою під 16°4΄ південної широти і 164°32΄ східної довготи. Земля, здавалося, була вкрита зеленню від берега аж до внутрішніх вершин, над якими підносилася гора Капого заввишки чотириста сімдесят шість туазів[46].

«Наутілус», проминувши зовнішню ограду із скель, ввійшов через вузький прохід і опинився поза лінією прибою, де море було завглибшки від тридцяти до сорока брасів[47]. У тіні зелених тропічних рослин я помітив кількох дикунів, які з надзвичайним здивуванням стежили за нашим наближенням. Довге чорнувате тіло, що посувалося вперед по поверхні води, напевне здавалося їм якоюсь страшною китоподібною твариною, якої слід було боятися.

У цей час капітан Немо запитав мене про загибель Лаперуза.

— Про це знає весь світ, капітане, — відповів я.

— А чи не могли б ви мені розказати про те, що знає весь світ? — запитав він трохи іронічним тоном.

— Дуже охоче.

Я розповів йому про останні дослідження Дюмон-Дюрвіля. Ось короткий виклад цих фактів.

Лаперуз і його помічник, капітан де-Лангль, були послані в 1785 році Людовіком XVI у кругосвітнє плавання. Вони вирушили на корветах «Буссоль» і «Астролябія», які більше не повернулися.

У 1791 році французький уряд, не без підстав занепокоєний долею двох корветів, спорядив два великих фрегати «Розшук» і «Надію», які вийшли з Бреста 28