Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

що були там

і після убивства

приїхали з Мюркхейму[578];

старі стіни впали,

палав дім розкішний,

обійстя Будлунґів,

згоріли, приречені,

діви щитів,

потонули у пломені.

43

Годі про це,

жодна потому

жінка в броні

за братів так не мстилася;

трьох вона мала

народу правителів

призвести до смерти[579],

перш ніж померла.

Ще більше про це сказано у «Гренландських промовах Атлі».

Гренландські промови Атлі

1

Відають люди,

як давні герої

зібрались на зустріч,

добра не дістали,

розмова таємна

їх згодом згубила,

знищила зрада

і Ґ'юкі синів.

2

Скйольдунґів[580] доля

звитяжних вже ждала,

лихо замислив

Атлі розумний;

втратив опору,

на зло наразився,

коли запросив

родичів жінки.

3

Мудра була

панна чертогу[581],

знала слова

їхні таємні;

важко було

братам помогти,

морем сама

не в змозі прибути.

4

Різала руни,

сплутав їх Вінґі —

знався на тому, —

перш ніж послати;

тоді вирушали

Атлі гінці

через фйорд Ліма[582],

де герої жили.

5

Добре зустріли їх

вогнищем теплим,

гумором добрим,

як прибули;

взяли дари,

що князь надіслав їм,

на стовп їх підвісили[583],

на зле не чекали.

6

Костбера прийшла,

Хьоґні дружина,

дуже бажала

обом догодити;

також і Ґлаумвьор,

Ґуннара жінка,

раду дала

з прибулих потребами.

7

Кликали Хьоґні,

щоб Ґуннар поїхав,

погляд проворний

помітив би підступ;

згодився Ґуннар,

як Хьоґні поїде,

Хьоґні ж сказав —

хай вирішить Ґуннар.

8

Внесли тоді мед,

учта готова,

рогів чимало

тоді осушили.

9

Подружжя пішло

спочивати на ліжко;

знала Костбера,

як руни тлумачити;

при світлі вогнища

читала знаки;

свого язика

за зубами тримала,

сплутані руни

втямити важко.

10

Пішла вона потім

на ліжко до Хьоґні;

про те, що наснилось,

мовчати не стала,

сказала, прокинувшись,

мудра до князя:

11

«Їдеш ти, Хьоґні,

та добре подумай,

мало знавців

рун серед нас;

повім про знаки,

що сестра твоя врізала,

не світить тобі

повернутись додому.

12

Одне лиш не втямлю,

добрати не можу,

що трапило мудру,

чом сплутані руни;

та схоже на те,

що будете вбиті

скоро ви двоє,

як рушите в путь;

чи жінки помилка,

чи вражий то підступ?»

Хьоґні мовив:

13

«Всюди жінкам

ввижається лихо,

а я не такий,

зла не шукаю,

хіба треба мститись;

нам князь подарує

злото червоне;

недобрі знамення

мене не турбують».

Костбера мовила:

14

«Лихо вам буде

на тому шляху;

вам не судилася

приязна зустріч;

свого сновидіння

від тебе не скрию:

страшно скінчиться

ваша мандрівка.

15

Одяг твій гарний

горить у вогні,

пломінь високий

дім наш пойняв».

Хьоґні мовив:

16

«Лежить тут чимало

льняної одежі,

згорить вона вся —

ось що ти бачила».

Костбера мовила:

17

«Наснилось — ведмідь

забрався сюди,

стовпи повалив,

вимахував лапами;

в пащі його

чимало з нас зникло;

гамір зчинився

геть не малий».

Хьоґні мовив:

18

«Буря гряде,

білий ведмідь

завжди до шторму

зі сходу насниться».

Костбера мовила:

19

«Наснилось — орел

пролетів понад домом,

судилось нам лихо,

забризкав нас кров'ю,

я знаю — то був

дух Атлі[584] самого».

Хьоґні мовив:

20

«Худоби забій

віщує та кров,

до зарізу биків

часто сниться орел;

нам Атлі друг,

хай там що тобі сниться».

На тому кінець,

як і всякій розмові.

21

Шляхетні прокинулись,

про те ж повели,

мовила Ґлаумвьор

про сни скорботні,

-- -- -- з Ґуннаром

кожен на свій лад[585].

Ґлаумвьор мовила:

22

«Наснилось — висиш

повішений ти,

змії тебе

кусають живого,

звершилась доля;

скажи, що це значить?»

Ґуннар мовив:

23

Ґлаумвьор мовила:

24

«Наснилося — тягнуть

скривавлений меч

крізь сорочку твою —

шкода, що вголос

казати це маю, —

стирчать списи

крізь твоє тіло,

вовче виття

чути довкола».

Ґуннар мовив:

25

«Бігають пси,

брешуть гучно,

сняться собаки

до списа польоту[586]».

Ґлаумвьор мовила:

26

«Наснилось — ріка

палатами рине,

люто реве,

лавки залила,

збиває обох

з ніг вас ріка,

її не здолати;

бути біді».

Ґуннар мовив:

27

Ґлаумвьор мовила:

28

«Наснилося — жони

мертві[587] зібралися,

майже без вбрання,

тебе обирали,

прикличуть тебе

скоро до себе;

діси, я певна,

тобі не зарадять».

Ґуннар мовив:

29

«Спізнилося сказане,

рішення прийнято;

шляху не уникну,

як вирішив їхати;

схоже, життя моє

скоро скінчиться».

30

Аж на світанку

мужі всі готові

рішучо рушали,

відмовляли їх інші,

поїхали п'ятеро,

більше удвічі

вдома лишили,

дарма це зробили.

Сневар і Солар —

сини були Хьоґні,

Оркнінґом звався

їхній супутник,

славний дуб тарча[588],

брат жінки Хьоґні.

31

Дістались ошатні[589]

до фйорду із ними;

затримати їх

намагались даремно.

32

Ґлаумвьор мовила,

Ґуннара жінка,

слово до Вінґі,

він їй здався розумним:

«Знати я хочу,

відплатите чим

нам за гарний прийом?

Зле звати в гості,

як підступ задумав».

33

Вінґі тоді

жваво поклявся:

«Хай мене йотун

візьме, як брешу,

буду повішений,

як зло в ми на думці».

34

Бера промовила

щиро від серця:

«Рушайте щасливо

і з перемогою;

хай таланить вам,

ніщо не зашкодить».

35

Хьоґні дав відповідь,

хатніх любив він:

«Мудрі, тримайтеся,

що би не трапилось;

сказано вдосталь

про втрати великі,

слова не зарадять

додому вернутись».

36

Глянули в очі

вони одне одному,

перш ніж судилося

їм розлучитись.

37

Щосили гребли,

зламали кіль навпіл,

краяли хвилі,

сповнені гніву,

репнули ремені,

тріснули люки[590],

не прив'язали

човна, як приїхали[591].

38

Довго чи коротко —

так я скажу, —

їхали й вгледіли

Атлі обійстя;

брама гриміла,

то Хьоґні постукав.

39

Тоді мовив Вінґі,

ліпше мовчав би:

«Їдьте додому,

буде вам кепсько,

спалю вас вогнем,

на шмаття поріжу,

я вас запросив,

та злий був той задум —

хто зволікає,

того я повішу».

40

Слово взяв Хьоґні,

мало наляканий,

геть не боявся

суворих випробувань:

«Ти не лякай нас,

це рідко вдається,

ще одне слово —

прощайся з життям».

41

Вінґі вони

забили на смерть,

сокири йому

подих урвали.

42

Люд зібрав Атлі,

вбраний у броні,

вмільці пішли

до огорожі;

словами жбурлялись,

палко сварились:

«Давно ми замислили

життя вас позбавить».