Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

Афінські аристократи в VI столітті до н. е. почали запрошувати на свої свята й інших гостей, крім «політиків», які тільки те й робили, що обговорювали договори й спільні справи. Гості стали опановувати різні ролі. Незмінним гостем був «підлесник», який, аби «заплатити» за частування, підлещувався до хазяїна, якого називали «годувальником»335. На описаному Ксенофонтом бенкеті336 у двері хазяїна Каллія стукає Філіпп, який прагне розважити гостей, оскільки має «все, що потрібно, аби їсти чужий хліб». Філіпп уже на порозі заявляє, що такому блазню, як він, на його думку, «веселіше прийти на бенкет незапрошеним, аніж якби його запросили». Філіппа запрошують прилягти.

Та Філіпп не спромігся розвеселити гостей і, засмучений цим, завершує трапезу: «Раніше мене кликали на обіди для того, щоб я розважав гостей, а тепер задля чого хто мене покличе? Мені легше було б стати безсмертним, аніж серйозним; запрошувати мене, очікуючи отримати запрошення у відповідь, теж ніхто не стане, тому що всі знають, що до мене додому приносити обід[40] зовсім не прийнято».

Тоді всі стали сміятися і втішати Філіппа, припрошуючи його продовжувати трапезу. Святкування темної афінської ночі не стихало.

Філіпп — типовий приклад паразита. Це слово первісно означає «той, хто ділить з тобою хліб». Паразит насолоджується подачками свого багатого хазяїна. Ми і надалі звемо тварину або людину, за рахунок якої живе паразит, хазяїном.

В Античній Греції і Римі паразити весь час жили, перебуваючи в боргу перед своїми добродійниками. Вони були гостями, які ніколи не ставали хазяями, і тому мусили платити свій борг іншими послугами. Паразитів зазвичай садовили на гірші місця: вони сиділи на стільцях замість того, аби розлягтися на дивані; іноді їх частували в останню чергу або ж не подавали їм делікатесів. З їхніх жартів сміялись і розраховували, що вони підлещуватимуться й упадатимуть перед хазяїном. Роль паразита за доби Середньовіччя виконували королівські блазні. Вони також становили важливу складову середньовічної трапези. Король Англії Генрих ІІ дав почесний титул блазневі на ймення Роланд Пердун і його наступникам з тією умовою, що на щорічному різдвяному бенкеті вони виконуватимуть saltum siffletum et pettuni, тобто стрибатимуть, свистітимуть і пускатимуть гази337.

Еразм Роттердамський у своєму творі «Похвала глу­поті»338 також звертає увагу на роль блазня. На думку Еразма, жодне свято не буде веселим без присмаку глупоти. Якщо серед гостей немає нікого, хто б справжньою або награною глупотою змусив інших сміятися, зазвичай люди наймають блазня, який своїми дурними жартами заповнюватиме незручну тишу. Хороший блазень створює атмосферу свободи, де безпечно сміятися разом з одного й того самого.

Пережитки традиції залучення блазнів і досі можна спостерігати на корпоративах, на які запрошують пародиста. Ми більше не користуємося послугами професійних розважальників у себе дома, оскільки їхню роль перейняли телебачення і відео. Приємно дивитися телепередачі компанією напідпитку і прокручувати старі ролики в Ютюбі. Принаймні п’яного вони завжди спроможні розсмішити.

Великі особистості, що залишилися на сторінках історії, були також великими любителями алкоголю. За цією чаркою розповімо, хто, напившись, спалив перську столицю Персеполь і що являє собою богословське пияцтво.

Одна з найвизначніших папірусних знахідок у світі — «Папірус писаря Ані», що є частиною відомої єгипетської «Книги мертвих». Хоча папірусні сувої «Книги мертвих» задумувались як інструкції до загробного життя, вони містили також поради щодо життя земного. Царський писар Ані з міста Фіви 3400 років тому попереджав свого сина Чусухотепа про небезпеки надмірного уживання алкоголю:

«Не пий забагато пива. Коли говоритимеш, з рота таке лізтиме, що не знатимеш, хто це сказав. Ти падатимеш з ніг, і кінцівки тебе не слухатимуться. Ніхто не подасть тобі руки. Твої товариші по чарці встануть і скажуть: “Викиньте того п’янчугу на вулицю”. Коли тебе шукатимуть, щоб спитати твоєї поради, ти лежатимеш на землі. Ти як мала дитина»339.

Відверті настанови давав Ані тисячоліття тому. Таких порад потребували єгиптяни й у загробному світі. Писар Ані досить відкрито просить у богів дозволу вільно пити і кохатися в потойбіччі340. Єгипетська папірусна колекція розкриває давній перебіг життя через сповнені напрочуд людськими проявами ієрогліфи. Властивість помилятися, каяття, а також потреба дати пояснення і знайти виправдання зробленим дурницям просто-таки захоплюють сучасного читача. Нічого нового старі сувої про людське життя не розповідають. Люди за всіх часів у всіх усюдах були головотяпами.

Повчальна історія про небезпеки надмірного вживання алкоголю зустрічається також у джунглях Центральної Америки341. Тольтекський цар Се Акатль був покірним служителем пернатого змія, бога Кетцалькоатля. Покровитель жерців Тецкатліпока Димляче Дзеркало послав чортів до царя, який зарікся пити. В образі старих безневинних чоловіків вони піднесли царю алкогольний напій із соку агави. Після тривалих умовлянь Се Акатль опустив палець у напій і облизав його. Напій йому сподобався, і він почав його пити і випив так багато, що врешті сексуальна стриманість зрадила йому і він провів ніч із молодою файною жінкою. Оскільки цар порушив усі свої духовні обіцянки, він, опечалений, спалив свій палац, захоронив у найближчих горах скарби мистецтва і вигнав із царства всіх птахів.

Одна з найдавніших японських хронік «Коджікі» попереджає, що з саке треба бути обережним342. Хитрий брат богині сонця Аматерасу Сусаноо-но Мікото врятував принцесу Кусінаду з пазурів огидного змія Ямата-но Ороті, приготувавши вісім великих дзбанів саке і напоївши змія до безпам’ятства. Після цього Сусаноо-но Мікото зарубав беззахисного змія своїм чарівним мечем.

Міфи з усього світу нагадують, що з алкоголем жартувати не варто. Лише герої міфів уміють правильно