Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Ми можемо уявити піраміду зобов’язань з різними рівнями, що відповідають ступеню віддаленості від центрального банку. Подивіться на малюнок нижче. Нижній рівень складається з IOU домогосподарств, які належать або є активами для інших домогосподарств, фірм, зайнятих у виробництві, банків та інших фінансових інституцій. Важливо, що домогосподарства зазвичай проводять клірингові розрахунки, використовуючи зобов’язання тих суб’єктів економіки, що стоять вище в піраміді зобов’язань, і це, як правило, фінансові інституції147.

Наступний знизу рівень складається з IOU суб’єктів господарювання, що зайняті у виробництві, тобто нефінансових інституцій. Їхні зобов’язання належать здебільшого тим фінансовим інституціям, які перебувають на сходинку вище в піраміді зобов’язань (хоча деякі з них — безпосередня власність домашніх господарств та інших фірм). Вони проводять клірингові розрахунки, використовуючи зобов’язання, випущені фінансовими установами.

Далі розташовані небанківські фінансові установи, які, зі свого боку, проводять клірингові розрахунки через банки, чиї зобов’язання стоять на сходинку вище в піраміді. Перебуваючи за одну сходинку від вершини піраміди, для здійснення нетто-клірингу банки використовують державні зобов’язання.

Нарешті, держава обіймає в піраміді найвищий рівень: не існує жодних зобов’язань, які були б вищі за її неконвертовані IOU.

Форма піраміди зобов’язань інформативна з двох причин. По-перше, вона демонструє ієрархічну структуру фінансових зобов’язань; відповідно до неї зобов’язання суб’єктів економіки на вищих рівнях піраміди здебільшого прийнятніші для розрахунків. Певною мірою це зумовлено вищою кредитоспроможністю таких суб’єктів економіки. Так, неконвертовані зобов’язання суверенного уряду вільні від кредитного ризику. У міру просування пірамідою зобов’язань згори донизу (тобто від державних зобов’язань до зобов’язань комерційних банків і далі — від зобов’язань суб’єктів господарювання, що не провадять фінансової діяльності, до зобов’язань домогосподарств) спостерігається тенденція до зростання кредитного ризику, хоча це правило може порушуватися.

По-друге, зобов’язання на кожному рівні піраміди збільшуються за принципом фінансового важеля щодо зобов’язань на вищих рівнях піраміди. У цьому розумінні вся піраміда ґрунтується на принципі левереджу щодо (відносно меншої кількості) державних IOU. Зазвичай у піраміді, принаймні у фінансово розвиненій економіці, зобов’язань набагато більше на нижніх рівнях, ніж на верхніх.

Однак у разі конвертованості валюти148 державні IOU вже не очолюють піраміду зобов’язань. Оскільки держава обіцяє на вимогу конвертувати свою валюту на щось інше (золото або іноземну валюту) за фіксованим курсом, то саме це «інше» і переміщується на верхівку піраміди зобов’язань. Наслідки цього, які ми розглядали раніше, наводять на такий лаконічний висновок: уряд повинен тримати резерв або принаймні мати доступ для отримання через кредит того, на що він конвертуватиме свою валюту. Це може обмежити його здатність використовувати повноцінну економічну політику для досягнення таких цілей, як повна зайнятість і стабільне економічне зростання.

Звичайно, піраміда зобов’язань тут дуже спрощена: ми могли б розділити банки на різні категорії, і здебільшого було б корисно серед небанківських установ розмежувати комерційні фірми та підприємства й домогосподарства. Насправді неважливо, де ми проводимо межу між банківськими IOU та IOU «інших» фінансових інституцій. Мабуть, найкорисніше виокремити типи суб’єктів економіки, які мають чи не мають прямого доступу до центрального банку.

Це підводить нас до наступного запитання: а що буде, якщо щось піде не так ближче до нижньої частини піраміди (скажімо, у так званих тіньових банках, які не мають прямого доступу до центрального банку)? Те саме, що сталося під час Великої фінансової кризи 2008 року. Зазвичай ті суб’єкти економіки, що перебувають на нижчих рівнях піраміди, випускають IOU, які за певних умов можуть бути конвертовані в банківські IOU, що, відповідно, конвертуються в державні IOU (резерви або резервні гроші центрального банку). Коли щось іде не так, небанківські установи і так звані тіньові банки просять банки про фінансування (кредитування проти небанківських IOU), а банки звертаються до центрального банку. Та коли очікування остаточно погіршуються, банки припиняють кредитування, тому небанківські установи не можуть виконувати своїх обіцянок (зобов’язань, або IOU). Це призвело до кризи ліквідності, що почалася наприкінці 2007 року; ФРС США нарешті вирішила кредитувати практично всіх, зокрема інвестиційні банки та решту «тіньового» банківського сектору, і навіть нефінансові компанії, такі як «Гарлі Девідсон», та іноземні центральні банки.

Крім того, піраміда зобов’язань допомагає подумати про те, чиї IOU можна використовувати для проведення платежів за своїми власними IOU. Ви не можете погашати IOU своїми ж IOU (ви все одно залишитесь боржником): так можуть робити тільки суверенні уряди. Пам’ятаєте: якщо ви дасте купюру в п’ять фунтів стерлінгів королеві Великої Британії, то все, що вона зробить, — дасть вам іншу купюру вартістю п’ять фунтів стерлінгів. Вона все ще боржниця. Але що з того? Ви ніколи не отримаєте від неї чогось іншого, навіть якщо звернетеся до суду! Ви використовуєте чуже IOU для виплати за своїм IOU — те, що ми називаємо IOU другої або третьої сторони (не першої, бо перша сторона — це Ви; друга сторона використовуватиме IOU вашого кредитора, третя — IOU когось стороннього). Зазвичай суб’єкти економіки з нижніх рівнів піраміди зобов’язань використовують банківські IOU; натомість банки для «проведення клірингу» платежів з використанням свої власних IOU послуговуються державними IOU (резервами центрального банку).

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: А як щодо розрахунків у євродоларах?

Відповідь: Євродолари — це депозитні рахунки, номіновані в доларах США і випущені в банках за межами Сполучених Штатів. (Ми не заглиблюватимемося в їхню історію, але їх створили частково для того, щоб обійти нормативні вимоги США та регуляторний нагляд американської ФРС за комерційними банками). Насправді, це та сама історія про банківський кліринг у Сполучених Штатах. Остаточний кліринг у євродоларах проводиться на балансі ФРС, бо операції з євродоларами використовують принцип фінансового важеля щодо доларів США. (Зауважте: ми спрощуємо пояснення, адже ще існують приватні послуги з клірингу розрахунків. Банки з протилежними вимогами один до одного можуть використовувати приватні розрахункові системи; їм потрібно тільки піти до центрального банку для так званого нетто-клірингу, бо створювати резерви може лише центральний банк).

Запитання: Біткойни149 — це гроші?

Відповідь: Ні. Доречно ознайомитися з колонкою Еріка Тімуаня у «Волл-стрит Джорнал»150, де він пояснює:

Біткойни — незвичайний різновид товару. Це не фінансові інструменти. Їхня вартість коливається в широких межах — відповідно до зміни поглядів на загальну корисність платіжної системи біткойнів і спекулятивних настроїв, пов’язаних з ними. Щодо номінальної вартості біткойнів немає фінансової логіки... [вони] порушують усі правила фінансів. Не існує центрального емітента, який гарантував би виплату за номінальною вартістю на пред’явника; насправді, немає й номінальної вартості, і як наслідок — немає визначеної вартості, коли надходить термін погашення, а це означає, що вони — абсолютно непрактичний засіб для обслуговування боргових зобов’язань. Справедлива вартість біткойнів, виміряна за дисконтованою вартістю майбутніх грошових потоків, дорівнює нулю.

Біткойни мають величезний ризик ліквідності. Зрештою, щоб сплачувати податки або особисті фінансові зобов’язання і здійснювати інші операції, будь-який власник біткойнів має перетворити їх на національну грошову