Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Скотт Пеллі (ведучий каналу Сі-бі-ес): Чи витрачає ФРС гроші платників податків?

Бен Бернанке: Це не гроші платників податків. Банки мають рахунки у ФРС, так само як ви маєте рахунок у комерційному банку. Отже, щоб надати кредит комерційному банку, ми просто використовуємо комп’ютер і збільшуємо залишок на рахунку, який банк має у ФРС.

Він має рацію. Як ми вже знаємо, Федеральна резервна система просто зробила бухгалтерську проводку у свої комп’ютерній системі, що обліковує баланс ФРС. Це забирає лічені секунди. І не має нічого спільного з податками.

Якими були б наслідки сплати податків населенням? Скажімо, пан X мав би сплатити податки в розмірі 1000 доларів, які він має на своєму рахунку в Банку А. Тоді з банківського рахунку в Банку А дебетувався б рахунок пана Х на 1000 доларів. Резерви Банку A в центральному банку (тобто у ФРС) зменшилися б на 1000 доларів (∆П2 = − 1000 $), а казначейський рахунок у центральному банку зріс би на 1000 доларів (∆П3 = + 1000 $):

Баланс центрального банку

Зміна активів

Зміни зобов’язань і чиста вартість

∆П2 = −1000 $ резерви

∆П3 = +1000 $ рахунок казначейства

Щойно ви стали свідком знищення частини грошової бази (тому що депозит казначейства в центральному банку в грошовій базі не враховується): податкові платежі руйнують грошову базу (П1 + П2 знизилися), що відображає кількість грошових знаків центрального банку на руках у населення й банків.

Хоч ми і спростували думку про те, ніби банки видають позики зі своїх резервів141 або потребують резервів, щоб видати кредит, однак правда в тому, що вони використовують резерви для клірингу платежів між собою. Резерви складаються з готівки у сховищах і депозитів у центральному банку. Банки мають дуже мало резервів для створених депозитів (різних видів); деякі з них вони обіцяють конвертувати на вимогу в готівку або резерви (так звані гроші високої потужності). Можна назвати це різновидом «фінансового важеля», що передбачає практику утримання в банках невеликої кількості національної валюти в резервах проти власних IOU, номінованих у державній грошовій одиниці обліку, і водночас обіцянку конвертувати ці IOU на готівкову валюту або резерви. Це може спричинити паніку серед банківських клієнтів, що вимагатимуть конвертації приватних IOU на державні IOU (готівку або резерви). Оскільки утримуваних резервів недостатньо для того, щоб задовольнити попит на конвертацію, центральний банк повинен брати на себе роль кредитора останньої інстанції на ринку — зупиняти паніку, надаючи державні IOU, щоб задовольнити попит на таку конвертацію. Але про такі заходи пізніше. А в цьому розділі ми розглянемо банківський кліринг і поняття «піраміди» фінансових зобов’язань, на вершині якої перебувають державні IOU.

Банки здійснюють клірингові розрахунки, використовуючи державні IOU, а тому тримають трохи валюти в касах і сховищах або, що важливіше, — мають резервні рахунки в центральному банку. Крім того, якщо виникне потреба, вони матимуть доступ до більшої кількості резервів: як за рахунок позичання в інших банків (так званий міжбанківський ринок овернайт; у Сполучених Штатах це ринок федеральних фондів), так і в центрального банку.

В усіх сучасних фінансових системах розроблені процедури, що забезпечують доступ банків до валюти й резервів, що необхідні для клірингових розрахунків між собою та зі своїми вкладниками. Наприклад, коли клієнтське доручення на здійснення міжбанківського платежу виконує банк, що обслуговує клієнта, то він подає запит центральному банку на списання (дебет) суми платежу із залишку на своєму резервному рахунку та водночас на зарахування (кредит) цієї суми на резервний рахунок банку, в якому обслуговується отримувач коштів. Сьогодні такі платежі опрацьовуються в електронній системі.

Зауважте, що активи банку-платника будуть зменшені (на суму дебетованих резервів), і на таку саму суму будуть зменшені його зобов’язання (поточні рахунки). Аналогічно, коли вкладник знімає готівку в банкоматі, активи банку (готівкові резерви) зменшуються, і на таку саму суму зменшуються IOU банку перед вкладником (зобов’язання банку за депозитним рахунком клієнта).

Суб’єкти господарювання (комерційні фірми та підприємства) використовують банківські зобов’язання для клірингу своїх рахунків. Наприклад, підприємство роздрібної торгівлі, як правило, отримує товари від оптовиків, пообіцявши сплатити вартість товарів, коли закінчиться певний період (зазвичай 30 днів)142. Оптовики утримують IOU підприємства роздрібної торгівлі до кінця періоду, коли воно сплачує виставлені йому рахунки за допомогою електронних платіжних доручень на переказ коштів зі свого банківського рахунку на рахунки оптовиків. На цьому етапі IOU підприємства, які утримували оптовики, погашаються143.

Буває, що оптовик не готовий чекати, поки скінчиться термін платежу. Тоді він може продати IOU (зобов’язання) підприємства роздрібної торгівлі з дисконтом (тобто дешевше за суму, яку боржник обіцяє заплатити в кінці періоду). Дисконт — це процент, від якого оптовик готовий відмовитися, щоб отримати кошти раніше, ніж йому обіцяно.

IOU з дисконтом зазвичай купує фінансова установа; це називається «дисконтуванням» IOU (звідси походить і термін «дисконтне вікно», використовуваний у центральному банку: ФРС США купує комерційні папери — IOU комерційних фірм — у банків з дисконтом). У цьому випадку підприємство роздрібної торгівлі в кінці періоду платитиме новому власникові своїх IOU (можливо, фінансовій установі). Власник отримає процент (різницю між дисконтованою сумою, сплаченою за IOU попередньому власникові, та сумою, що сплатило підприємство, щоб погасити свої IOU). Знову ж таки, зобов’язання підприємства (його IOU) списуються шляхом надання банківського зобов’язання (IOU банку). У результаті цього власник IOU підприємства отримує зарахування на свій банківський рахунок.

Приватні фінансові зобов’язання не лише номіновані в державній грошовій одиниці обліку; зрештою, вони також конвертовані у валюту уряду144.

Раніше ми вже говорили про те, що банки прямо обіцяють конвертувати свої зобов’язання у валюту (негайно в разі депозитів до запитання або з певною затримкою в разі строкових вкладів). Інші суб’єкти господарювання145 використовують банківські зобов’язання для здійснення клірингових платежів між собою. Це означає, що вони обіцяють конвертувати свої зобов’язання у банківські, коли «сплачують рахунок» у призначений день (або згідно з іншими умовами, прописаними в договорі). Тому, щоб здійснювати платежі, вони повинні мати депозити або доступ до депозитів у банках.

Усе може стати ще складнішим, бо існує широкий спектр фінансових інституцій (і навіть нефінансових установ), які надають платіжні послуги. Вони можуть здійснювати платежі на користь інших суб’єктів господарювання й домогосподарств, проводячи клірингові розрахунки між цими «небанківськими фінансовими установами» (так званими тіньовими банками146) та використовуючи банківські зобов’язання. Банки, відповідно, проводять клірингові розрахунки, використовуючи державні зобов’язання.

Таким чином, може бути «шість ступенів відокремлення» (багато рівнів фінансового важеля, або левереджу) між кредитором і боржником, що беруть