Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

Ільченко, очевидно, належав до однієї з українських політичних партій, оскільки у 1918 році, коли на Чигиринщину прийшли німецькі війська, йому було «рекомендовано приїхати додому і підняти повстання проти німців». Завдання він виконав. Та наступати на Чигирин із Полуднівки пішло лише душ із двадцять — стільки, скільки було рушниць. А «на кажду вінтовку було по 5 патронів».[212] Як командир полуднівського загону, Юхим увійшов до складу Чигиринського повстанкому. Очолив повстанком Свирид Коцур.[213] Проти ночі 28 листопада 1918 року повстанці увійшли до Чигирина.[214]

1919 року коцурівці брали участь у братовбивчих боях проти холодноярців та частин Армії УНР. Серед козаків і старшин Чигиринського полку зріло незадоволення діями Коцура, адже кому охота битися, та й ще на смерть, зі своїми? Та війна проти своїх братів продовжувалася… Зокрема, з «петлюрівцями» бої точилися від станції Фундукліївки аж до Волочиська.[215]

У складі Красної армії чигиринці Коцура воювали й проти денікінців,[216] а на початку січня 1920 року командир Чигиринського полку Свирид Коцур, в свідомості якого поєднувалися анархічні та націоналістичні ідеї, розпочав боротьбу проти своїх нещодавніх союзників — більшовиків.[217]

Тим часом свідомі українці з коцурівського штабу — Ільченко, Сатана та Хвещук — прислали до штабу полку гайдамаків Холодного Яру таємного листа, в якому пропонували спільно «скрутити Коцурові голову і піднести над Чигирином національний прапор».[218] Проте план не втілили в життя, оскільки 30 березня 1920 року більшовики розсіяли коцурівські загони.[219] Їхні залишки на чолі з Юхимом Ільченком відійшли в Суботівський ліс, де утворили Товариство козаків Вовчого Шпиля…

З’явилися відозви товариства. В них закликали селян у боротьбі проти червоних катів України об’єднатися під національним прапором… Налагодивши зв’язок із холодноярцями, козаки Вовчого Шпиля охоче підпорядкувалися їхньому отаманові.[220]

Осавул 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру Залізняк (пізніше письменник Юрій Горліс-Горський) згадував Ільченка як «твердого і рішучого» чоловіка, патріота України і Чигиринщини. Юрій Горліс-Горський у романі «Холодний Яр» писав так: «Як «правдивий» українець (Ільченко) — непоправний мрійник. Переконував мене, що столицю Української Держави треба перенести з Києва до Чигирина, бо тут, власне, — пуп України…»[221] Окрім того, Юхим уславився вмінням підробляти документи, зокрема дуже добре робив «печать із буряка». Коли підроблені документи возили в Знам’янку, то там «ніхто й не догадався, що печать фальшива».[222]

Невдовзі Юхим Ільченко став членом штабу Холодноярської бригади та «організаційного суду», що ухвалював вироки зрадникам.[223] У серпні 1920 року він обійняв посаду заступника голови Холодноярського окружного повстанкому.[224]

На початку вересня 1920 року штаб вирішив налагодити зв’язок з Петлюрою. Цю місію поклали на Юхима Ільченка. Його зобов’язали доповісти Головному отаманові про стан повстанського руху на Чигиринщині і просити Петлюру надати Холодному Яру допомогу — грошима і спорядженням.

У серпні — вересні 1920 року за вказівкою Холодноярського повстанкому на Чигиринщині вибухнуло повстання проти більшовицького режиму. Юхим Ільченко, талановитий оратор, виступає на селянських сходах, закликає земляків продовжувати боротьбу до повної перемоги. Бере участь у звільненні холодноярцями Чигирина.

Кілька днів Ільченко очолював військову залогу колишньої гетьманської столиці. Тоді ж він «скликав громадські збори в Чигирині і вимагав допомоги». Чигиринці видали повстанцям шкіру, оброблену на місцевих фабриках… У вересні того ж року Ільченко брав участь у штурмі Черкас.[225]

Отаман рішуче виступав проти того, щоб українці служили в окупаційній армії, навіть якщо їх туди мобілізували насильно. Свідчення цього можна знайти в інформаційному зведенні Кременчуцької губернської ЧК від 27 грудня 1920 року. «В селі Полуднівка Суботівської волості, — писали чекісти, — банда Ільченка заявила родинам мобілізованих (до Красної армії), що коли ті не повернуть своїх синів, то отаман вчинить над усіма жорстоку розправу».[226]

В одному зведенні (від 16 квітня 1921 р.) більшовики зазначали: «…Кучки контрреволюційних банд Хмари, Ільченка, Деркача, Загороднього (…) приблизно з 15 минулого березня підняли свої голови для повстання проти радвлади, стали організовуватися…»