BooksUkraine.com » Публіцистика » Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм 📚 - Українською

Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

114
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Спогади. Том 1" автора Карл Густав Еміль Маннергейм. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 111
Перейти на сторінку:
якомусь монастирі капуцинів, де гусари поміняли свої потерті однострої на нові, зроблені з мантій ченців. Під час дефілювання імператор Олександр І звернув увагу на охайно вбраний полк і звелів, щоб кольором Охтирського полку й надалі був брунатний. Тож гусари вельми пишалися своїм одностроєм! Такі традиції були в пошані в Російській імператорській армії, і вони, безперечно, формували дух товариськості і почуття єдності. Ще за один приклад може стати Апшеронський піхотний полк, до парадного однострою якого належали чоботи з червоними закотами — пам’ять про славетний штурм у Семирічній війні в Кунерсдорфському бою, коли полк, за легендою, брів по коліна в крові. А ось до Павлівської гвардії добирали лише новобранців із кирпатим носом — адже такий був у імператора Павла!

Рештою підрозділів 12-ї кавалерійської дивізії були уланський Білгородський полк, драгунський Стародубський полк, Оренбурзький козацький полк і один артилерійний дивізіон, і всі вони під час війни додали дивізії слави.

У наступні дні кінноті вдалося зупинити ворога, що пробивався через Надвірну, і трохи відігнати на схід лави, які пробилися через Коломию. Завадити супротивнику зосередити чималі формації під Заліщиками для переправи через Дністер сил уже не вистачило.

Після формування нових піхотних дивізій для оборони дністерської межі кінноту було переміщено на північний берег річки, де моя дивізія наприкінці березня заступила одну козацьку дивізію під Заліщиками, на які наполегливо напосідав ворог.

Дністер біля Заліщиків круто повертає на південь, утворюючи невисокий мис. Над містом, розташованим на краю мису, височіють круті горби на протилежному березі. Прибережна ділянка навпроти міста перебувала в руках росіян, однак із горбів по обидва боки ворог міг перехресним вогнем бити і по переправі, і по самому місту з його околицями, і по кількох російських позиціях у тилу. Важко було боротися із супротивником, який мав кількісну перевагу й потужну артилерію. Козаки мали недостатню саперну підготовку й обладнання, і їм було не до снаги збудувати нормальні оборонні позиції. Тому вони зазнавали чималих втрат. Було б ліпше здати Заліщики і перенести оборонну межу на кілька кілометрів північніше, однак попередні оборонці дістали наказ утримувати місто за всяку ціну, і цей наказ було повторено тепер. 12-та кавалерійська дивізія встигла зазнати серйозних втрат, доки її не заступила піхота. Однак ця жорстока сутичка навчила мене довіряти дивізії.

Наступним завданням було форсувати Дністер біля Устя Єпископського, розташованого за 30 кілометрів на схід, і за підтримки 3-го кавалерійського корпусу, який під орудою генерала Келлера стояв на південному боці річки, завдати удару на південному боці Заліщиків по ворожому угрупованні — у фланг і в тил. Для цього мою дивізію підсилили двома піхотними батальйонами, яких довго ставили то туди, то сюди (їхня боєздатність під Заліщиками виявилася мізерною), і одним понтонним батальйоном, який, навпаки, наразі виявив себе з найліпшого боку. Я подав клопотання, щоб ті два перших батальйони замінили одним-єдиним, але боєздатним, однак усе було як об стіну горохом.

Одного дня на початку квітня мені вдалося перекинути понтонний міст через Дністер у районі Устя Єпископського, зайняти протилежний берег однією бригадою і утворити там плацдарм, який стягував до себе дедалі більше ворожих сил. Марно я чекав, що заговорять гармати мого сусіда, — всупереч наказам і обіцянкам звідти не пролунало ані пострілу. Численні контрудари ворога ми відбивали три доби, після чого мені довелося відвести дивізію назад за річку. Нашим успіхом не скористалися, бо корпус Келлера не вступив у бій бодай вогнем. Його командувач пояснював, що просуванню війська завадив розмоклий від дощу бессарабський чорнозем! Через цей випадок у мене склалася не дуже позитивна думка про співпрацю між вищим командуванням, у якій, як я побачив, особисті забаганки процвітали буйним квітом. Ця вада ще в російсько-японській війні коштувала багато крові.

Далі настав спокійніший період, який тривав до початку травня, коли на мені лежала оборона однієї з прибережних ділянок Дністра. У час рясного водопілля це було порівняно легке завдання.

Зусилля, покладені на форсування Карпат, протягом зими дали лише локальні результати, а навесні настала кара за те, що військовими аспектами було знехтувано на догоду політичним. Розпочавши на початку травня на Балтійському фронті вдалу відтяжну операцію, яка довела їх до Лібау, німці здійснили сімнадцятьма піхотними і двома кавалерійськими дивізіями відомий прорив поміж Карпатами й Віслою. На секторі Горлиці — Тарнів, де командував генерал Макензен, було цілковито розбито слабку російську формацію, і невдовзі виникла загроза з тилу для російського війська, яке стояло на перевалах. Крім того, з півдня напосідала німецько-австрійська армія генерала Лінзинґена. Єдино можливим варіантом було відведення війська. Хоча на західну Галичину було перекинуто підмогу, зупинити ворога не вдалося, і все скінчилося загальним відступом, на більшості секторів за вельми несприятливих обставин. Перемишль упав 3 липня, Львів 22-го, а в кінці липня — на початку серпня російські армії, крім тих, що перебували в східній Галичині, було відтиснуто за кордон.

Таким чином, досягнуті восени 1914 року результати пішли нанівець; але крах на цьому не скінчився. На початку липня німці розпочали масований наступ, який призвів до втрати Варшави, Івангорода, Любліна, Холма і Бересті. Східніше супротивник здобув Ковель, Луцьк і Дубно, а це означало, що російська Польща опинилася в руках ворога. У балтійських країнах було втрачено Каунас і Вільнюс. Лише у вересні фронт вдалося стабілізувати на межі Рига — Даугавпілс — Барановичі — Дубно — Тернопіль — Чернівці.

Відразу після прориву сектора Горлиці — Тарнів 9-та армія дістала наказ іти в наступ для підтримки правого крила південно-західного угруповання. Про цю спробу треба сказати лише те, що ділянка 9-ї армії на Буковині була настільки далеко, що тамтешні дії не могли вплинути на загальне становище. Доцільніше було б перевести частину 9-ї армії на захід і тримати решту в обороні на межі Дністра. Однак цією можливістю не вдалося скористатися через перевантаженість залізниць і безлад шляхів постачання. 10 травня 9-та армія почала форсувати Дністер.

Я взяв участь у цій операції, командуючи кавалерійським корпусом, який складався з 12-ї кавалерійської дивізії, однієї моєї колишньої гвардійської кавалерійської бригади і тимчасової дивізії, сформованої з двох перекинутих із Далекого Сходу драгунських полків. На заході від Заліщиків ми форсували Дністер, прикриваючи рух лівого флангу Сибірського корпусу на Коломию. Австрійці, які тепер почали загальний відступ, укріпилися в найважливіших вузлових пунктах. Рухаючись разом з авангардом, ми з найближчими до мене вояками ледве-ледве вбереглися від загибелі під селом Заболотів на березі Прута, де потрапили під шквальний вогонь артилерії, від якого полягло багато офіцерів та

1 ... 37 38 39 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"