Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

(«Зараз здається, що все жахливо, — втішала її Памела, — але минеться й це»).

Навіть Міллі вдалося ошукати.

— Зараження крові! Як драматично. Лікарня була жахлива? Ненсі сказала, що Тедді сказав їй, що ти ледь не померла. Зі мною нічого такого цікавого ніколи не станеться.

Різниця між «померла» і «ледь не померла» — цілісінький світ. Цілісіньке, по суті, життя. Урсулі здавалося, що порятоване життя їй і не треба.

— Я хотіла би знову походити до доктора Келлета, — сказала вона Сильвії.

— Наскільки мені відомо, він вийшов на пенсію, — байдуже кинула мати.

*

Урсула довго не стриглася, переважно щоб потішити Г’ю, але якогось дня таки поїхала у Біконсфілд із Міллі й постриглася коротко. Після цього покаянного жесту вона почувалася як мучениця чи черниця. Так, мабуть, і доживатиме віку — і не мучениця, і не черниця, щось посередині.

Г’ю, здається, радше здивувався, ніж засмутився. Мабуть, після Белгравії стрижка — дрібний переступ.

— Отакої, — сказав він, коли вона спустилася на вечерю. Давали неапетитні яловичі відбивні à la Russe. («Як собачий харч», — сказав Джиммі, хоча Джиммі, дитя, наділене прекрасним апетитом, радо схрумав би ще й Джокову вечерю).

— Ти як нова людина, — сказав Г’ю.

— Це ж добре, правда? — спитала Урсула.

— Стара Урсула мені подобалася, — втрутився Тедді.

— І ти такий один, — пробурмотіла Урсула.

Сильвія видала звук, який так і не переріс у слово, а Г’ю сказав Урсулі:

— Та ну, ти...

Проте вона так і не довідалася, що думав про неї Г’ю, бо у двері різко постукали — стурбований майор Шоукросс прийшов з’ясувати, чи Ненсі не у них.

— Перепрошую, що перериваю вечерю, — сказав він, маячачи на порозі їдальні.

— Її тут немає, — сказав Г’ю, хоча відсутність Ненсі й так впадала у вічі.

Майор Шоукросс насупився на відбивні у них на тарілках.

— Вона пішла назбирати листя на алеї. Для гербарію. Ти ж її знаєш.

Це до Тедді, духовного близнюка Ненсі. Ненсі любила природу і весь час збирала гілочки й шишки, мушлі, камінці й кісточки, як тотеми якоїсь прадавньої релігії. Місіс Шоукросс називала її «дитя природи» («ніби це добре», — додала Сильвія).

— Вона пішла по дубове листя, — пояснив майор Шоукросс. — У нас у саду дуби не ростуть.

Вони перекинулися кількома фразами про занепад англійських дубів, а тоді запанувала гнітюча тиша. Майор Шоукросс прочистив горло.

— Роберта каже, що вона пішла з годину тому. Я пройшов цілу алею туди й назад, погукав її. Уявити не можу, де вона. Війні та Міллі теж пішли на пошуки.

Майор Шоукросс сполотнів. Сильвія налила склянку води й передала йому:

— Сядьте.

Він не сів. Звичайно, — сяйнув Урсулі здогад, — він думає про Ангелу.

— Мабуть, знайшла щось цікаве, — сказав Г’ю, — пташине гніздо чи кошенят на фермі. Ви ж її знаєте.

Вони зійшлися на тому, що всі знають Ненсі.

Майор Шоукросс взяв зі стола ложку й неуважно на неї поглянув.

— Вона вечерю пропустила.

— Я поможу вам її шукати, — сказав Тедді, рвучко підводячись з-за столу. Він також знав Ненсі: вечерю вона ніколи не пропускає.

— І я, — сказав Г’ю і підбадьорливо поплескав майора Шоукросса по плечу. Відбивні лишилися на столі.

— Можна я теж піду? — спитала Урсула.

— Ні, — відрізала Сильвія. — І Джиммі теж не піде. Лишайтеся, пошукаємо в саду.

*

Цього разу льодівня не знадобилася. Ненсі відвезли до моргу при лікарні. Коли її знайшли, вона була ще м’яка і тепла. Її заштовхали до порожньої старої кормушки для худоби.

— Над нею поглумилися, — сказав Г’ю Сильвії, доки Урсула чигала, як шпиг, за дверима вітальні. — Двоє дівчаток за три роки, це ж не збіг. Її теж задушили, як і Ангелу.

— Серед нас живе чудовисько, — погодилася Сильвія.

Знайшов майор Шоукросс.

— Дякувати Богові, що хоч цього разу не бідаха Тедді, — сказав Г’ю. — Він цього не витримав би.

Тедді і так цього не витримав. Він кілька тижнів майже не розмовляв, а коли врешті заговорив, сказав, що йому мовби душу вирвали.

— Шрами гояться, — сказала Сильвія, — навіть найстрашніші.

— Ти правда так думаєш? — спитала Урсула, згадуючи гліцинії на шпалерах і почекальню в Белгравії.

Сильвія не завдала собі клопоту збрехати:

— Ну, не конче.

Цілу першу ніч вони слухали, як волає місіс Шоукросс. Потім у неї трохи змінилося обличчя, доктор Фелловз доповів, що в неї стався «маленький інсульт».

— Бідна вона бідна, — сказав Г’ю.

— А чого вона не дивиться за своїми дівчатами? Вона дозволяє їм гасати, де схочуть. Тепер пожинає плоди своєї необачності.

— Ох, Сильвіє, — сумно протягнув Г’ю, — де твоє серце?

*

Памела поїхала до Лідсу. Г’ю підвіз її на бентлі. Валіза не влізла в багажник, її довелося відправляти потягом.

— У ній навіть можна сховати труп, — сказала Памела. Їй уже сповістили, що вона ділитиме кімнату в жіночому гуртожитку з дівчиною на ім’я Барбара із Маклсфілда.

— Усе як удома, — підбадьорив Тедді, — тільки замість Урсули хтось інший.

— Отже, геть не як удома, — сказала Памела. Перш ніж сісти в машину обіч Г’ю, вона надто рвучко обійняла Урсулу.

— Мені не терпиться звідси вибратися, — сказала Памела Урсулі, коли вони лягли спати останнього вечора, — тільки сумно полишати тебе.

*

Коли Урсула не повернулася восени до школи, ніхто не став її ні про що розпитувати. Міллі підкосила смерть Ненсі, на все інше їй було байдуже.

Урсула щоранку їздила потягом до Гай-Вікома, де відвідувала приватний коледж для секретарок. «Коледж», утім, — надто гучне слово для двох кімнат, холодної комірчини і ще холоднішої комірки, куди втиснули лазничку, над бакалією на головній вулиці. Очолював коледж чолов’яга на ім’я містер Карвер, у якого в житті було дві пристрасті: есперанто і стенографія Пітмана (друга пристрасть значно корисніша, ніж перша). Стенографія Урсулі подобалася, це як секретний код, цілий новий словник — петльові, двомірні знаки і напівмірні, поєднання приголосних, спеціальні скорочення — мова ані живих, ані мертвих, дивний інертний конструкт. Було щось заспокійливе в монотонному інтонуванні