Читати книгу - "Меллорі"

постали, неначе живі. Серед них були двоє французів; дві француженки; двоє поляків і троє англійців — якщо рахувати його самого. Про одну з дівчат, Жанну Персіньї, він писав із неабияким захватом. Певно, то були направду чудові люди. Мені було тривожно думати про ту небезпечну роботу, яку він виконував, але тут я нічим не могла зарадити. Я не могла навіть писати йому листи. А згодом від міністерства авіації[49] я довідалася, що він потрапив до рук гестапівців і був застрелений під час спроби втечі. Він загинув усього за кілька днів до завершення боїв.

«І от я опинився перед глухою стіною», — вирішив Коррідон, переконаний, що Енн розповіла йому те, що сама вважала за правду.

— Гадаю, його смерть достеменно підтверджена? — невпевнено запитав він. — Ви ж бо знаєте, на війні часом трапляються дивні речі.

Вона хутко підвела на нього погляд, і в її очах з'явився спантеличений вираз.

— Чому ви так сказали?

Коррідон вирішив дізнатися, як багато відомо Енн.

— Я розмовляв про вашого брата з одною його подругою, Ритою Аллен. — Він побачив, як Енн легенько здригнулася та стиснула кулаки. — Не знаю, чи ви з нею знайомі. Вона сказала мені, що ваш брат — живий. Вона стверджує, що бачила його кілька тижнів тому.

Раптова лють, що охопила Енн на згадку про Риту Аллен, минулася так само швидко, як і спалахнула. Якусь довгу мить дівчина сиділа, уважно вдивляючись у Коррідона.

— Як вона могла таке сказати? Чому ви взагалі до неї ходили? Я не розумію.

Коррідон неспокійно поворушився.

— Ваш брат якось її згадував. А кілька днів тому я випадково з нею зустрівся. Ми познайомилися. Почувши її ім'я, я згадав, як ваш брат казав, що вона була його подругою. Звісно, я запитав її, чи не знає вона, де Браян зараз. Вона не знала, проте сказала, що бачилася з ним кілька тижнів тому.

— Як вона могла таке сказати? — сердито повторила Енн. — Ви припускаєтеся помилки. Вона ніколи не була Браяновою подругою. Він розповідав мені про неї. Браян познайомився з нею, коли квартирував у Біґґін-Гілл[50]. Це був суто фізичний потяг — не більше. Ви ж бо знаєте, які вони — ці нинішні молоді офіцери. Вони ніби бояться щось у цьому житті проґавити. Ця жінка кинулася на нього, а тоді почала йому надокучати, вимагаючи грошей. Браян бачився з нею хіба що два чи три рази, не більше. Як вона могла таке сказати?

Геть спантеличений, Коррідон глибше вмостився у фотелі.

— Не знаю. Вона дала зрозуміти, що знає його вже шість років. Вона навіть сказала, що він купив і умеблював для неї будинок.

— Будинок? — розлючене обурення в голосі Енн боролося зі здивованою зневагою. — Але ж це просто сміховинно. Браян знав її лише кілька днів, а згодом вони хіба листувалися, бувши по різні боки моря. Більше він ніколи з нею не бачився.

— Він міг вам усього й не розповісти, — мовив Коррідон, роздратований її непохитною вірою у брата. — Врешті-решт, брати зазвичай не розповідають своїм сестрам про...

— Але річ не в тому, — різко сказала Енн. — Ми ж не обговорюємо стосунки мого брата з цією жінкою. Вона сказала, ніби Браян — живий. Що ж, вона бреше.

— Але чому? — запитав Коррідон, якому кортіло посперечатися. — Навіщо їй мені брехати?

На якусь мить Енн збентежилась, а тоді сказала:

— Скільки грошей ви їй дали за ту інформацію?

А зараз надійшла Коррідонова черга збентежитися.

— Як ви дізналися, що я давав їй гроші?

— Кажу вам, я цю жінку знаю. Заради грошей вона скаже і зробить що завгодно.

— Що ж, гаразд, визнаю — я заплатив їй, однак навіщо їй було казати, що ваш брат живий, якщо насправді це не так?

— А хіба не це ви очікували почути? Якби вона сказала вам, що він мертвий, то б одразу перестала бути для вас цікавою.

Коррідон уважно подивився на Енн. Це було дещо таке, про що він не подумав, і почуте його стривожило. Поки він сидів, намагаючись вирішити, чи справді Рита Аллен йому збрехала, Енн підвелася, перетнула кімнату та стала коло мольберта.

— Ви мене бентежите, — сказала вона після тривалої мовчанки, упродовж якої Коррідон неспокійно за нею спостерігав. — Вашого імені Браян ніколи не згадував. Є у вас щось таке, що змушує мене думати, що ви не знали мого брата. Чого ви насправді від нього хотіли?

Коррідон швидко зірвався на ноги. Він уже збирався щось сказати, коли це раптом побачив крізь вікно вбраного в оливково-зелений тренчкот і чорний берет чоловіка, який, похитуючись, з'явився у полі зору. То був Ренлі — несамовитий, задиханий, вкритий потом Ренлі, який, хапаючи ротом повітря, підбіг до студії, важко похилився на вхідні двері та заходився щосили грюкати дверним калаталом.

Коррідон одним стрибком перетнув студію, розчахнув вхідні двері та підхопив Ренлі, який упав до передпокою. Той важко дихав, шумно й жадібно ковтаючи повітря, та міцно вчепився за Коррідона.

— Що сталося? — запитав Коррідон. — Що ви тут робите?

Ренлі намагався відсапатися. Його груди напружено здіймалися. Скидалося на те, що він задихається.

— Що сталося? — знову запитав Коррідон і почав його трусити.

— Вони женуться за мною, — захекано мовив Ренлі. — Я мусив прийти сюди. Більше я не мав куди йти. Той клятий дурень убив двох поліціянтів...

— Цить! — сказав Коррідон і швидко озирнувся через плече.

У дверному проході стояла Енн.

— Чи ваш брат колись згадував у своїх листах Ренлі? — запитав її Коррідон. — Одного з вісьмох? Ось він. Ви казали, що хотіли би більше цікавитися братовими друзями. Що ж, як на те, маєте нагоду особисто познайомитися з одним із них просто зараз.

2

Клямка у пофарбованій зеленим брамі в шестифутовій стіні піднялась, і брама повільно прочинилася. Кілька секунд нічого не відбувалося, а тоді з-за стулки брами висунув голову поліціянт і настороженими очима оглянув двір. Відтак озирнувся через плече, кивнув головою та дозволив стулці брами відчинитися навстіж. Тримаючи у руці ґумовий кийок, поліціянт повільно та неохоче ступив у двір, а за ним слідом йшов інший поліціянт, який також стискав у руці ґумовий кийок.

Кожне бунгало було відокремлене одне від одного