Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— От скнари.

— Точно, — Лялечка вийшла з кімнати, а Тео поглянув на мініатюрний системний блок, знайшов кнопку з відповідним значком, який не змінився за стільки часу, і натиснув.

Першою блимнула мишка, потім — клавіатура, а за ними екран.

Коли Лялечка принесла крісло, Тео подякував, сів і посунувся ближче до столу.

Операційна система просила оновлень, як і застарілі програми зарясніли вимогами пустити їх до мережі з тією ж метою.

— Гадаю, що ці програми можна повидаляти, — сказав Тео, відкривши термінал.

Лялечка мовчки спостерігала, як він клацав по клавіатурі, а потім сказала:

— Я бачила багато разів, як люди працюють за комп’ютерами, але щоб так, як ти — бачу вперше. Ти майже не дивишся на свої руки.

— Сліпий друк, — усміхнувся Тео, дивлячись на екран, — хоча ця клавіатура трохи незвична, доводиться підглядати.

— Тобто, ти не новачок?

— У школі я багато грав, а потім хапався за різні підробітки: законні і не дуже. Тому друкую я швидко. Ну... наче все повидаляв, ніщо нікуди не повинно ломитися. Можна заходити в мережу. Даси паролі?

Тео поглянув на Лялечку. Вона простягнула правицю, з її великого пальця виїхала пласка срібляста пластина, яка під’єдналася до чорної коробочки, і на екрані з’явилося повідомлення про новий файл. Він його відкрив, задоволено замугикав і заклацав по клавіатурі. Лялечка від’єдналася і стала у нього за спиною, щоб бачити монітор.

— Ну... момент істини, — сказав він, повільно звів руку і демонстративно натиснув «Enter», а за кілька секунд стиснув кулаки й задоволено труснув ними. — ТАК! У нас вийшло, Лялечко! У нас вийшло!

— Що далі?

— Далі... давай перевіримо, що робиться в Північній Брамі. Поглянемо якусь несекретну інформацію, наприклад, погоду. Ти як?

— Та що її дивитися? Хіба що напрямок вітру не такий, як тут.

Тео ввів запит і насуплено поглянув на екран.

— Ти бачиш те саме, що і я? — повільно вимовив він і обернувся до Лялечки.

— У Північній Брамі йде дощ, — відповіла вона згодом.

— Цікаві у вас тут кліматичні зміни...