Читати книгу - "Новий кінець , Ізабель Азімова "

 "Мій радісний найбільший розпач, для моїх ран - цукрова сіль." 

Вихідні в Лондоні пройшли незабуваємо і я з відновленими силами, вертаюсь до дому. Десятигодинний переліт втомлює і вже не дочекаюсь, як буду вдома, щоб прийтняти душ і легти спати. Вже завтра мені треба було зранку на роботу. Ми з Деміаном їхали на таксі до мого дому, бо мені було незручно просити Тіма, щоб він мене підвіз. На вулиці вже темніло, але ще було доволі таки світло. Ми їхали по знайомих вулицях, і я відчувала, як спокій поступово огортає мене, замінюючи втому від подорожі. Деміан розповідав якісь веселі історії, намагаючись розважити мене, і я була вдячна йому за це.Нарешті ми дісталися мого будинку

- Дякую, тобі за ці вихідні,- сказала я чоловікові і він посміхнувся, - Не думала, що все так вийде. 

- А я знав, що так буде, - хмикнув хлопець і притягнув мене до себе,- Я заїду за тобою завтра після робити. 

- Добре, до завтра!- сказала я і вийшла з машини.

 Вечірнє повітря було прохолодним і освіжаючим. Підіймаючись сходами до дверей, я відчувала, як невидимий вантаж поступово спадає з моїх плечей. Дім зустрічав мене затишком і знайомими запахами.

Ввійшовши всередину, я кинула валізу біля входу і відразу ж попрямувала до ванної кімнати. Гарячий душ був саме тим, що мені було потрібно. Вода змивала втому, і я відчувала, як повертається життєва енергія.

Закінчивши з водними процедурами, я перевдягнулася в улюблену піжаму і нарешті лягла в ліжко. Тіло відразу розслабилося на м'якій постелі, і очі почали змикатися самі по собі. 

Переді мною стояла дівчина, дуже схожа на мене, от тільки її волосся було довшим. Ми стояли одна напроти одної в білій, маленькій кімнаті. Дівчина простягнула до мене руку, а я в свою чергу зробила то саме. Ми тримались за руки і нічого не говорили, я не до кінця розуміла де я, але мені не було страшно, було відчуття, що я знаходжусь там, де і повинна. 

- Хто ти? - почула я голос і тільки через секунду зрозуміла, що це я сказала. Мій голос був хриплим і слова вимовлялись тяжко. 

- Я - це ти,- посміхнулась мені дівчина, а я нічого не могла сказати у відповідь. Було таке враження, що мені важко було говорити і коли я хотіла щось сказати, слова просто не виходили з рота. 

...

Я підскочила в ліжку, горло пересехло і я поплелась на кухню за стаканом води. Цей сон був нереально дивиний і трохи лякаючим, мої відчуття не можна було описати. Я декілька разів зробила вдох і видих, щоб заспокоїтись і по трохи пила свою воду. Я подивилась на годинник і до того, як спрацює мій будильник, була ще година. Прекрасно. Допивши воду, я лягла знову у ліжко і закрила очі, налаштовуючись на сон. От тільки, безліч думок, щодо сну крутились в голові, а перед очима стояла та дівчина. Розуміючи, що я сьогодні вже не засну, привстала на ліктях і взяла в руки свій телефон. Неочікувано, погляд зачепився за книгу на комоді і я знала, чим займуюсь найближчим часом. 

В пошуку, я загуглила назву книги і мені одразу висвітилась її обкладинка, а поруч, як письменикк...Деміан. Я не була в такому шоці, як очікувала, бо десь в глибині душі, я чогось знала, що він її написав. Питання було в іншому, хто ця дівчина про яку ця книга? Ревність трохи прокинулась в мені і виникло бажання подзвонити йому зараз і все з'ясувати, але згадавши, що я все одно його сьогодні побачу,відклала цю ідею. Як я не звернула увагу на ім'я письменника? 

Д. Рівера.

 Побачивши цей псевдонім, який був написаний на книзі, тому я і не звернула увагу. Наскільки я знала, в Люка було інше прізвище, можливо в Деміана це був просто псевдонім. Я відкинула телефон в сторону і закрила очі руками. Дівчина про яку пише чоловік, тобто Деміан, не була колишньою і існувала в цьому часі і від цього я не розуміла, взагалі нічого. Для чого йому я? Можливо це взагалі суперечка з Люком? Паніка брала наді мною верх і я не знала, як могла заспокоїтись. Єдине, що я розуміла, що хочу все з'ясувати і дізнатись правду, яка б вона не була.

Я встала з ліжка і вирішила почати збиратись на роботу трохи раніше, мабуть це єдине, що могло відволікти мене від мого нервового стану і нав'язливих думок. Зібравши волю в кулак, я попрямувала до шафи і почала вибирати одяг. Зупинившись на улюбленій блузці і чорних джинсах, я швидко одягнулася і перейшла до ванної кімнати, щоб зробити легкий макіяж.

Зібравши речі в сумку, я зупинилася біля дзеркала, щоб упевнитися, що виглядаю пристойно. Відображення дивилося на мене з легким відтінком тривоги, але я вирішила не здаватися і постаратися налаштувати себе на позитивний лад.

Вийшовши з квартири, я відчула приємну свіжість ранку. Небо було ще трохи тьмяне, але в повітрі вже відчувалася енергія нового дня. Я вирішила зайти до кафе, яке було по дорозі до роботи. Теплий аромат свіжозвареної кави, що зустрів мене при вході, трохи підняв настрій, наскільки це було можливо.

Зробивши замовлення, я сіла за столик біля вікна. Коли я отримала свою каву і зробила ковток гарячого напою, я відчула, як тривога почала поступово відступати. З цього місця я могла спостерігати за людьми, які поспішали на роботу, і це допомагало мені відволіктися від своїх думок. Я дістала телефон і почала переглядати новини, але незабаром зрозуміла, що краще насолодитися цією короткою миттю спокою без зайвих відволікань.

Провівши в кафе близько півгодини, я попрямувала до своєї роботи. Книгарня знаходилася неподалік, і я пройшла цю відстань пішки, насолоджуючись ранковим повітрям. Коли я підійшла до дверей, вже було видно кілька знайомих облич.

Відкривши двері, я відразу відчула себе як вдома. Запах паперу і нових книг завжди дарував мені відчуття затишку. Я привіталася з Лілі, яка вже була на місці, і почала розкладати нові надходження на полиці. Робота в книгарні завжди приносила мені задоволення, і сьогодні я особливо цінувала можливість зануритися в улюблену справу, відволікаючись від своїх переживань.

Спілкуючись з покупцями і допомагаючи їм знайти потрібні книги, я відчувала, як напруга поступово спадає. День тривав спокійно і кожний раз, коли думки вертались до Деміана, я старалась робити, що завгодно, тільки не думати про нього.