Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Це зайве, - золотокрилий вклонився, - про пані Леарлес я подбаю, старійшино Джиро.

- Якщо на те ваша воля, - знизав плечами старий сприган.

Старійшина пішов до тунелю, за ним Лейла. Вовчий загін слідував за ним. Хел повів Рейну геть. Аспер, що підтримував Таска, не встиг навіть зорієнтуватися, як сприган, похитуючись, наздогнав золотокрилого і дівчину та вхопив її за руку.

- Я… піду… з тобою… - важко дихаючи промовив він.

- Таск! – його знову підхопив Аспер, - ти ж ледь на ногах стоїш! Тримайся за мене.

- Тобі б до цілителя, - усміхнувся Хел, - виглядаєш гівняно.

- А ти хіба не цілитель? – крізь зуби процідив Таск.

- Ні, вибачай, - Хелісен схилив голову на бік, - в мене і без тебе роботи вистачає.

-  Хел, - Рейна відсторонилась від нього і торкнулась долонею чола Таска, - він весь горить.

- Тц… - золотокрилий примружив очі, - ніколи не вмів тобі відмовляти. Добре, я підлатаю. Але тягнути його на собі не буду. У мене вже є ти під боком.

- Я донесу його, - холодно промовив Аспер, підтримуючи Таска, який ледь тримався у свідомості.

Лису Хел явно не подобався. Занадто зухвалий, нахабний. І занадто близько до Рейни. Аспер вже давно помітив, що між нею та Таском є деяка напруга та непорозуміння. І було більш ніж очевидно, що вони не байдужі один до одного. Але сприган ніколи не торкався її так безцеремонно. Золотокрилий же навіть не задумувався про те, як він тримає її. І це чому дратувало навіть Аспера. Він дивився йому у спину, коли він вів геть Рейну, а потім зиркнув на Таска. Хоч той і ледь тримався у свідомості від отрути, він не зводив з неї погляду.

- Таск, - Аспер обережно притримував його, - давай краще до нормального цілителя.

- Ні, - похитав той головою, - не хочу щоб вона хоч на секунду лишалась з ним сам на сам.

- Але ж…

- Я був занадто м’яким, - раптом промовив сприган крізь зуби, - ця жінка… що ніколи нікому не належала… буде моєю. Нікому не дозволю так її торкатися.

Аспер присвиснув.

- Знаю, ти відключишся хвилини через три і, можливо, навіть не згадаєш, що сказав, але вперше так хочется тебе поважати, - усміхнувся він на бік.

***

- Ваша високосте! Принцесо Еміліє!

- Не кричіть, лорде Батлор. Я вас прекрасно чую.

- Його величність… Король кличе вас. Йому стало гірше. Придворний цілитель каже, що він може не пережити цю ніч.

Емілія встала з-за столу і розгладила свою сукню. Батько хворів останні сім років. Бували дні, коли він навіть не приходив до тями. Тому, вона вже давно була готова до цих слів. Вона не перший рік керувала цілим королівством. Вона була готова, для цього вона народилась і для цього її виховували, навчали, тренували. Вона мала стати бездоганною королевою. Але зараз, коли Фарлез був на межі війни із Сін, слова лорда Батлора чомусь змусили її ледь помітно стиснути кулаки.

Її батько – король. І він завжди був у першу чергу королем, а вже потім батьком. Та попри те, що вони майже не проводили часу разом, Емілія завжди відчувала батьківське тепло і любов. Вона ніколи не вважала себе покинутою. І чомусь, їй здавалось, що як вона добре виконуватиме свої обов’язки, якось батько прокинеться, встане з ліжка і повернеться на свій трон. Скаже їй, що вона молодець, добре впоралась і тепер, може відпочити. Весь шлях до його спальні, в глибині душі вона хотіла вірити в те, що все це помилка. Але дива не сталось. Біля покоїв короля вже стояла черга з радників та міністрів. Королівський цілитель вклонився їй.

- Він чекає на вас, принцесо, - тихо промовив він, пропускаючи її у кімнату.

Королівські покої були освітлені всього одним магічним кристалом, він сяяв золотом, але світло його було тьмяним, наче він згасав разом із королем. Емілія вклонилась біля ліжка.

- Ви хотіли бачити мене, батьку, - тихо мовила вона.

- Підійди, - голос його був слабким, але в ньому все ще відчувалась королівська велич, - хочу роздивитися твоє обличчя.

Емілія покірно підійшла ближче і сіла на стілець, що спеціально лишили поруч із ліжком. Король дивився на неї затуманеним поглядом.

- У день твого народження я уклав угоди з Наббом Сінським,  - мовив нарешті він, - у день твого повноліття ми мали оголосити на весь світ про твої заручини з його другим сином, Джашаром Сінським. Це б остаточно вирішило всі непорозуміння між Фарлезом та Сін. Ти могла б бути королевою свого королівства і мати надійних союзників. Але у день твого повноліття хвороба вперше дала про себе знати. Уявити не міг, що зіпсую день народження доньки…

- Не кажіть так, батьку! – вигукнула Емілія, - хіба ви винні у тому?

- Тоді ми вирішили відкласти ваші заручини. А потім ще і ще… тепер, якщо я все правильно зрозумів, Набб і вся імператорська родина мертві… а ти лишилась такого прекрасного союзника. Ти лишилась сама, бо твій батько виявився слабким. Я мав буди уважнішим до тебе, Емі, - король протягнув руку до доньки.

Вона вхопила його долоню. Він дуже схуднув. Енергія пряжі у його тілі майже не відчувалась.