Читати книгу - "Двійник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Док, треба поговорити. Передзвоніть.
Голос на другому повідомленні звучав буркотливіше.
— Це знову я. Чому не відповідаєте?
Мора сіла на ліжко. Дивлячись на матрац, не могла не думати про те, що він достатньо широкий для двох. Зусиллям волі викинула цю думку з голови, глибоко вдихнула й набрала номер Ріццолі.
— Де ви? — вимогливо запитала Ріццолі.
— Досі у Фокс Гарбор. Вибачте, не встигла вчасно взяти слухавку.
— Ви там бачилися з Баллардом?
— Так, ми щойно повечеряли. Звідки ви знаєте, що він тут?
— Бо вчора він телефонував мені й питав, куди ви поділися. Було схоже, що він може рушити за вами.
— Він в іншій кімнаті. Покликати його?
— Ні, я хотіла поговорити з вами. — Ріццолі помовчала. — Я сьогодні їздила до Теренса Ван Ґейтса.
Різка зміна теми була для Мори наче удар батогом.
— Що? — спантеличено запитала вона.
— Ван Ґейтс. Ви мені казали, що саме він…
— Так, я знаю, хто він. Що він вам розповів?
— Дещо цікаве. Про всиновлення.
— Він говорив з вами про нього?
— Так. Просто диво, як люди, буває, розкриваються, якщо махнути перед ними значком. Він розповів, що кілька місяців тому ваша сестра приїздила до нього. Як і ви, вона намагалася знайти свою рідну матір. Він відбрехався від неї так само, як і від вас. Документи запечатано, мати хотіла конфіденційності, бла-бла-бла. Тому вона повернулася, захопивши з собою друга, який зрештою переконав Ван Ґейтса в тому, що в його ж власних інтересах повідомити їм ім’я матері.
— І він послухався?
— Саме так.
Мора так сильно притиснула слухавку до вуха, що чула, як у ній гупає її ж власний пульс. М’яко сказала:
— То ви знаєте, хто моя мати.
— Так. Але є ще дещо…
— Скажіть мені її ім’я, Джейн.
Пауза.
— Ленк. Її звати Амальтея Ленк.
«Амальтея. Мою матір звати Амальтея».
Мора видихнула, переповнена вдячністю.
— Дякую! Господи, не віриться, що я нарешті знаю…
— Чекайте. Я не закінчила.
Голос Ріццолі звучав застережливо. Наближалося щось погане. Щось таке, що не сподобається Морі.
— Що таке?
— Друг Анни, який говорив з Ван Ґейтсом.
— Так?
— То був Рік Баллард.
Мора заклякла. З кухні було чути дзенькіт посуду, сичання води в крані. «Я провела з ним увесь день і раптом довідуюся, що не знаю, яка він насправді людина».
— Док?
— То чому він мені не сказав?
— Я знаю чому.
— І чому ж?
— Краще його запитайте. Нехай розповість вам усе решту.
Повернувшись на кухню, Мора побачила, що Баллард прибрав зі столу й викинув у сміття панцирі лобстерів. Він стояв біля раковини, мив руки й не знав, що вона спостерігає за ним від дверей.
— Що ви знаєте про Амальтею Ленк? — спитала вона.
Він завмер, не розвертаючись. Минула довга мить мовчання. Тоді Рік простягнув руку до рушника й не поспішаючи витер руки. «Відтягує відповідь», — подумала Мора. Але вона не прийняла б жодного вибачення, ніякі його слова не змінили б ту недовіру, яку вона зараз відчувала.
Нарешті він повернувся обличчям до неї.
— Я сподівався, що ви не дізнаєтеся. Амальтея Ленк — не та жінка, яку вам хотілося б знати, Моро.
— Вона моя мати? Чорт забирай, хоч це мені скажіть.
Несміливий кивок.
— Так.
Ось, він сказав, він підтвердив. Минула ще мить, поки вона перетравлювала те, що він приховав від неї таку важливу інформацію. Увесь цей час Баллард спостерігав за нею з тривогою в очах.
— Чому ви мені не сказали? — запитала вона.
— Я тільки про вас думав, Моро. Про ваші інтереси…
— Хіба правда не в моїх інтересах?
— Не в цій справі.
— І що це, в біса, має означати?
— Я зробив помилку з вашою сестрою, серйозну помилку. Вона так сильно хотіла знайти матір, і я подумав, що можу в цьому їй допомогти. Я й гадки не мав, що все так обернеться. — Він зробив крок до неї. — Я намагався захистити вас, Моро, бо бачив, як це вплинуло на Анну. Не хотів, щоб і з вами так вийшло.
— Я не Анна.
— Але ви такі схожі. Ви така схожа на неї, що це мене лякає. Ідеться не лише про зовнішність, але й про те, як ви мислите.
Мора саркастично всміхнулася.
— То ви тепер читаєте мої думки?
— Не думки. Вашу особистість. Анна була завзята, коли хотіла щось дізнатися, міцно трималася за це. І ви все копаєте й копаєте, аж поки не знайдете відповіді. Як от сьогодні копали в лісі. Це не ваша робота, не ваша юрисдикція. Ви не мали причин там бути — окрім щирої цікавості. І впертості. Ви хотіли знайти ті кістки, і — знайшли. Анна теж такою була. — Баллард зітхнув. — Мені просто прикро, що вона знайшла те, що розкопувала.
— Ким була моя мати, Ріку?
— Вона жінка, з якою не варто зустрічатися.
Мора не одразу повністю зрозуміла значення цієї відповіді. Теперішній час.
— Моя мати жива.
Він кивнув вагаючись.
— І ви знаєте, де її знайти.
Відповіді не було.
— Чорт забирай, Ріку! — вибухнула вона. — Чому ви просто не скажете мені?
Баллард пішов до столу, сів, наче занадто втомився, щоб продовжувати цей бій.
— Бо я знаю, що вам буде боляче чути факти. Особливо через те, ким ви є, чим заробляєте на життя.
— До чого тут моя робота?
— Ви працюєте з правоохоронцями. Допомагаєте притягнути вбивць до відповідальності.
— Я нікого не притягую, просто надаю факти. Іноді факти — це не те, чого вам, копам, хочеться.
— Але ви працюєте на нашому боці.
— Ні. На боці жертв.
— Гаразд, на боці жертв. Саме тому вам і не сподобається те, що я про неї розповім.
— Поки ви нічого не сказали.
Він зітхнув.
— Добре. Певно, варто почати з того, де вона зараз живе.
— Уперед.
— Амальтея Ленк, жінка, котра віддала вас на всиновлення, ув’язнена в закладі Массачусетського управління виправних установ у Фремінґемі.
У Мори раптом підкосилися коліна, вона опустилася на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двійник», після закриття браузера.