Читати книгу - "Бенкет круків"

Серсі вичавила посмішку.

— Ланселю, я тішуся, що ти так зміцнів. Мейстер Балабар розповідав нам такі страшні речі, що ми боялися за твоє життя. Але я гадала, ти вже поїхав у Дарі, приймати нові володіння.

Після битви на Чорноводді батько пожалував Ланселю титул лорда — зробив подачку своєму братові Кевану.

— Ще ні. У моєму замку засіли беззаконники,— голос у кузена був тоненький, як вусики над верхньою губою. Хоча чуприна в хлопця побіліла, вуса так і лишилися пісочними. Серсі часто задивлялася на них, коли хлопчина послужливо шургав у неї в лоні прутнем. «Мов чимось вимастився над губою». Колись вона жартома погрожувала стерти ті вуса, послинивши їх.— Батько каже, приріччю потрібна сильна рука.

«Але віддали його, на жаль, у твої руки»,— кортіло сказати Серсі. Натомість вона посміхнулася.

— І ти ж одружуєшся.

Спустошеним обличчям юного лицаря пробіг похмурий вираз.

— З дівчиною з Фреїв, і не я її обирав, І це навіть не панна, а вдова, з роду Дарі. Батько каже, так мені буде легше порозумітися з селянами, але ж селяни всі вже загинули,— він потягнувся до її руки.— Це жорстоко, Серсі. Ваша світлість знає, як я люблю...

— ...дім Ланістерів,— закінчила Серсі за нього.— Ніхто не ставить цього під сумнів, Ланселю. Нехай дружина подарує тобі міцних синів...— («Тільки весілля не влаштовуйте у її лорда-дідуся»).— Впевнена, ти ще зробиш багато гідних справ у Дарі.

Лансель жалюгідно кивнув.

— Коли здавалося, що я помру, батько запросив верховного септона помолитися за мене. Він добра людина,— очі в кузена були вологі та блискучі — дитячі очі на старечому обличчя.— Він сказав, що Мати вберегла мене для священної мети, щоб я спокутував свої гріхи.

Цікаво, думала Серсі, а як він спокутуватиме гріх, якого припустився з нею? Висвячувати його в лицарі було помилкою, а спати з ним — ще більшою. Лансель — слабак, і його новоспечене благочестя їй геть не подобалося: коли він старався мавпувати Джеймі, з ним було набагато цікавіше. «І що цей скімливий дурень розповів верховному септонові? І що він розповідатиме своїй маленькій Фреївні, лежачи з нею в темряві?» Якщо він вибовкав, що спав з королевою, це ще можна пережити. Чоловіки повсякчас брешуть про своїх жінок; Серсі скаже, що це хвастощі зеленого хлопчака, закоханого в її красу. «Та якщо він заспіває про Роберта й міцновино...»

— Спокута найкраще дається через молитву,— сказала йому Серсі.— Безмовну молитву.

Залишивши його міркувати над цими словами, вона приготувалася постати перед військом Тайрелів.

Марджері обійняла її, як сестра; королева сприйняла це як безцеремонність, але тут не місце шпетити дівчину. Леді Алері з кузинами задовольнилися, поцілувавши Серсі пальці. Леді Грейсфорд, яка була в тяжі, попросила дозволу назвати немовля Тайвіном, якщо народиться хлопчик, або Даною, якщо буде дівчинка. «Ще одна? — мало не застогнала Серсі.— Королівство потоне в Тайвінах». Вдаючи захват, вона ґречно — наскільки могла — дала згоду.

А от леді Мерівезер потішила.

— Ваша світлосте,— заговорила вона зі своїми хтивими мирськими інтонаціями,— я розіслала листи своїм друзям за вузьке море, попросивши їх схопити Куця, якщо він поткне свою бридку пику у вільні міста.

— А у вас за морем багато друзів?

— У Мирі багато. У Лісі теж чимало, і в Тайроші є. Це можновладці.

Серсі цілком могла в таке повірити. Мирсянка була неймовірно вродлива: довгонога й пишногруда, з гладенькою оливковою шкірою, повними вустами, величезними темними очима й густим чорним волоссям, у якого завжди був такий вигляд, наче жінка щойно вилізла з ліжка. «Від неї навіть пахне гріхом, як від якогось екзотичного лотоса».

— Ми з лордом Мерівезером хочемо лише одного: прислужитися вашій світлості й маленькому королю,— провуркотіла жінка багатообіцяюче.

«А жіночка амбіційна, тільки лорд у неї хоч і гоноровий, а бідний».

— Ми ще поговоримо, міледі. Тейна, так? Ви дуже ласкаві. Певна, ми дуже тісно потоваришуємо.

А тоді на королеву обрушився лорд Небосаду.

Мейс Тайрел був щонайбільше на десять років старший за Серсі, але вона сприймала його не своїм ровесником, а батьковим. На зріст він був не такий високий, як лорд Тайвін, але кремезніший: широкий у грудях і ще ширший у поясі. Чуприну мав каштанову, але і в ній, і в бороді вже майнула сивина. Обличчя дуже часто бувало червоне.

— Лорд Тайвін був великою людиною, видатною,— оголосив Тайрел вагомо, розцілувавши Серсі в обидві щоки.— Такого як він, боюся, нам більше не бачити.

«Ти просто зараз дивишся на таку людину, дурню,— подумала Серсі.— Перед тобою стоїть його дочка». Але їй були потрібні Тайрели й уся міць Небосаду, щоб утримати Томена на престолі, тож вона мовила:

— Нам усім його бракуватиме.

Тайрел поклав їй руку на плече.

— Ніхто з живих не гідний вдягнути лати лорда Тайвіна, це очевидно. Але королівство нікуди не поділося, і ним треба правити. Якщо в цю темну годину я можу щось зробити, вашій світлості достатньо тільки попросити.

«Якщо хочете стати королівським правицею, мілорде, наберіться мужності й так і скажіть». Королева посміхнулася. Нехай витлумачує це, як хоче.

— Мілорд, певно, зараз дуже потрібен у Розлогах...

— Мій син Віллас — кмітливий парубок,— озвався Тайрел, ігноруючи її прозорий натяк.— Нога в нього, може, і крива, але голова світла. Та й Гарлан скоро візьме Ясноводу Фортецю. З ними двома Розлоги опиняться в надійних руках, а я потрібен деінде. Державне управління — на першому місці, часто казав лорд Тайвін. І тут я радий повідомити вашій світлості гарні новини. Мій дядько Гарт погодився служити скарбничим, як і хотів ваш лорд-батько. Він уже прямує в Старгород, щоб там сісти на корабель. З ним їдуть його сини. Лорд Тайвін якось обмовився, що і для них двох знайдуться посади. Може, в міській варті?

Усмішка примерзла до вуст королеви, аж здалося, що зараз зуби потріскаються. «Гарт Грубий у малій раді, а двоє його байстрюків — у золотих плащах... Тайрели гадають, що я їм королівство на золотому тарелі піднесу?» Від такої самовпевненості в Серсі аж подих перехопило.

— Гарт вірно служив мені як лорд-сенешаль, а перед тим — моєму батькові,— провадив Тайрел.— У Мізинчика нюх на золотого, цього не заперечиш, але Гарт...

— Мілорде,— урвала його Серсі,—