Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

У пам’яті сплило дещо, сказане Мактавішем: «Якщо ви знали когось, хто помер або постраждав таким чином…».

— Тоді інше запитання. Хто такий Арчибальд Бенч?

Вона приснула:

— Краще б ви сперечалися про Енні Вілкс.

— Що?

— Арчі Бенч — це причина, чому я не вбила б його. Ну ж бо, старайтеся краще.

— Гаразд. — Я вирішив спробувати ще раз. — Чи знала Мейджорс людей, причетних до реальної історії, покладеної в «Злетіти з рейок»?

Брук непевно похитала головою. Це більше було про «звідки мені знати», ніж про «я цього не знаю».

Я повернувся до статті.

— Ви зберегли це, отже, вирішили, що це важливо. Ви, звісно, були прихильницею його книг. Тому, гадаю, ви схильні вважати, що він не крав цієї ідеї. Але все одно повірили чуткам?

Брук зітхнула.

— Очевидно, я зберегла це не просто так. Тобто це ж важливий біографічний момент, незалежно від того, кому ви вірите. Це не зовсім загальновідомо, але й не цілком приховано, як і будь-які хороші чутки. Принаймні більшість Дворняг про це знають. Час від часу воно виринає в якихось подкастах. Але це начебто не новина чи щось таке. — Це пояснення здалося надмірним: я ніколи раніше не чув про такі звинувачення. — А Мактавіш завжди це заперечував. Я завжди йому вірила. Але ви правильно підмітили: я зберегла статтю. А тепер зустрілася з ним. — Вона взяла мене за передпліччя. — Ви читаєте книги людей і думаєте, що знаєте їх. Вони розмовляють із вами сотнями сторінок, і між вами виникає близькість, яку ви розвиваєте самостійно. Я дуже полюбила Генрі Мактавіша як автора. А потім приїхала сюди. І випивка, надмірність і той його погляд, коли він передавав мені ключ… Можливо, тепер я думаю, що мала хибне уявлення про нього. Можливо, тепер я думаю, що він людина, яка любить задоволення, але не хоче докладати зусиль заради них. І можливо, це означає, що краще б я вірила їй увесь цей час.

Я перетравлював почуте. Це здавалося доволі влучним узагальненням щодо Мактавіша — людини, яка хотіла, щоб задоволення їй дарували. Або просто брати їх.

— А як щодо Лізи? Вона ж не підтвердила ці заяви, чи не так? — запитав я. І згадав, що Мейджорс майже очікувала, що Ліза заступиться за неї на панелі. Я бачив її розчарування, коли та не пристала на її бік, і напруженість, коли на обкладинці Лізи виявився відгук від Мактавіша. Із цього можна було легко виснувати, що Ліза вибирає бік Мактавіша. Можливо, відгук був тим призом, який Мактавіш запропонував їй за мовчання.

Брук похитала головою, але дивилася в підлогу.

Ройсові слова лунали в моїй голові — «є більше ніж один спосіб отримати відгук», — доки я не зрозумів, що це звучало надто плаксиво та дратівливо для спогаду, і це був справжній Ройс. Він уже закінчив обшукувати інші кімнати та стояв, спираючись на корпус телевізора. Він мав самовдоволений вигляд, як студент, що списав тест чи знає всі відповіді.

— Ви говорите про Генрі й Лізу? Між. Ними. Щось. Було. — Він єхидно посміхнувся. — Генрі казав, що ця жінка в ліжку — петарда.

Від його опису Брук відвернулася.

— Знайшли щось? — Я зобразив усмішку. — Можливо, щось пристойне?

— Ви не хотіли б про це знати. А що тут відбувається? Допитуєте підозрюваних без мене?

— Вона не дуже ймовірна підозрювана, — відповів я.

— Насправді це робить її таки дуже ймовірною. — Він помахав пальцем у мій бік. — Ви ж маєте знати, Ернесте: це ніколи не найменш імовірний підозрюваний, бо буде надто очевидно. Він має бути одним із наступних у списку.

— Матиму це на увазі, — сказав я.

— Крім того, ви, мабуть, не помітили, але я доволі кмітливий. Вона всю поїздку читає клятий примірник «Мізері», — сказав він так, ніби це було найгеніальніше спостереження у світі, а потім повернувся до коридору. — Чого цей хлоп там так довго?

Почувся плескіт води в унітазі, наче у відповідь на його запитання, але він усе одно покликав:

— Аароне?

Брук обернулася до мене.

— «Мізері» — це не про одержимість. Навіть якщо подивитися на це з погляду Енні Вілкс. У неї набагато простіша тема. — Вона встала і, хоча Ройс технічно не блокував їй шлях до дверей, зуміла вдарити його плечем, коли проходила повз. Вона поклала ключ від купе люкс на стіл і сказала: — Хай ваші кумири лишаються на віддалі.

З’явився Аарон і промокнув мокрі руки об перед свого жилета, аж раптом «Ган» різкими поштовхами зупинився. Ми всі одночасно хитнулися зі зміною швидкості.

— Так, — сказав Аарон і поплескав Ройса по плечу. — Мабуть, на цьому ваше розслідування закінчено. Дякувати богу за професіоналів. Ласкаво просимо до Аліс-Спрінгс.

Розділ 16

Вони наказали нам залишатися в поїзді, поки вивантажували тіло. Я збентежено повернувся до купе, де Джульєтт оцінила мій стан, подивилася на свій годинник («Довгенько тебе не було») і спитала:

— Дізнався, що хотів?

Я кивнув, поплескав її по нозі. Шлях найменшого опору.

Вона б навіть повірила мені, якби я зміг відірвати очі від парамедиків, які крехтіли, несучи вниз сходами й на платформу безвольно поникле тіло Мактавіша, запаковане в пластиковий пакет. Це було так буденно, так практично, наче вони мали справу не з трупом знаменитості, а тягнули вгору сходами пральну машинку. Я завжди думав, що записую речі, щоб краще їх запам’ятати. Але частина мене пише, щоб запам’ятали її. Дивлячись на те, як вони борються з мішком, я збагнув, що не має значення, як часто й на скількох корінцях пишуть твоє ім’я, коли враз уся твоя спадщина зводиться до тіла в чорному пакеті.

Я був сповнений рішучості із задоволенням провести час в Аліс-Спрінгс, а Джульєтт так само була сповнена рішучості відволікти мене від думок про Мактавіша. Панельні дискусії на цей день милосердно скасували, тому ми мали на вибір активності для звичайних гостей або могли просто поблукати містечком на самоті. Ми із Джульєтт вибрали друге (Мейджорс підказала, де придбати найкращий шматочок ванілі), а потім Джульєтт наполягла на тому, щоб ми доєдналися до автобуса, який віз пасажирів на пішу прогулянку ущелиною «Сімпсон-Геп» — природним дивом, де через погоду та з плином часу круті червоні скелі розкололись і залишився яр. Я сподівався подокучати Симоні кількома запитаннями, але переоцінив її прихильність до огляду визначних пам’яток: вона вирішила залишитися в поїзді (бар, як нам сказали, знову відкрився). Хай там як, мене швидко захопили величний краєвид